Преподобний Іона Київський
1802 року в сім’ї Павла та Пелагеї Мірошниченків, міщан посада Крюкова Кременчуцького повіту Полтавської губернії, народився син, якого назвали Іоанном.
Сім’я Мірошниченків жила в бідності, і батьки не могли забезпечити для дитини гарну освіту. Єдине, чого Іоанн навчився, так це читати. Як і більшість дітей того часу, вчився читати він за Часословом і Псалтирем. Від природи хлопчик був обдарований високими і багатими розумовими здібностями і твердою пам’яттю. З дитинства любив читати книжки, особливо релігійні, і читав дуже багато.
Будучи з малих років вельми побожним, Іоанн Мірошниченко дуже часто відвідував монастирі та невдовзі став послушником у старця Серафима, відомого подвижника ХIХ століття, який жив у Саровській пустині. У послуху Іоанн провів вісім років. За цей час навчився творити Ісусову молитву. Тоді й було закладено основу його духовного життя.
1836 року преподобний Серафим послав свого послушника у Брянську Білоберезьку пустинь до учнів Паїсія Величковського, де, згідно з волею преподобного, Іоанн залишився послушником. Через сім років, 1843 року, він прийняв чернецтво з ім’ям Іона. 1845 року його висвятили в сан ієродиякона.
Проводячи життя в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві та богомисленні, монах Іона розвинув у собі високий ступінь самозаглиблення і розважливості, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тоді ж він удостоївся особливого видіння, яке вплинуло на все його подальше життя. З видіння він зрозумів, що Промисл Божий велить йому взяти на себе справу облаштування на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив іти до Києва.
У 1851 році отця Іону зустрів київський митрополит Філарет. З волі і бажання владики, в серпні того ж року ченця переводять до Київського Микільського монастиря. 1858 року його висвятили в сан ієромонаха і 1860 року перевели до числа братії Видубицького монастиря, розташованого на одній із мальовничих околиць Києва — Звіринці.
Уже в той час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю і благочестивим життям. Багато киян шукали нагоди отримати пораду й настанову в отця Іони, бути його духовними чадами.
Серед численних духовних дітей отця Іони була дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Катерина Васильчикова, яку отець Іона дуже поважав. Вона чимало допомагала йому, особливо згодом у побудові молодої Троїцької обителі. Так, 1867 року було зведено дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, яку 1871 року замінили великим і чудовим кам’яним храмом.
Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу в 55 десятин землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово ставав власником великих наділів землі, де ченці вели зразкове сільське господарство.
У серпні 1872 року отець Іона був возведений у сан ігумена. Указом Святішого Синоду від 17 січня 1886 року призначений настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року отець Іона через старість і хворобу був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише настоятелем.
Попри те, що мав уже понад 100 років, отець Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергію, повністю спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі. Останні два роки свого життя він страждав від тяжкої хвороби, від якої і зліг 1901 року.
Майже до самої смерті він приймав народ і залишив усім, хто його знав, високий урок духовного бдіння, самовідданої праці на славу Божу. Глибокий старець, великий діяч, архімандрит Іона, в схимі Петро, мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року.
Життя і справи старця Іони глибоко повчальні й наочно свідчать, як багато може досягти людина, спрямувавши всю свою енергію на самовіддану діяльність та любов до своєї справи.
Слухайте, діти, настановлення батька, і пильнуйте, щоб навчитися розуму, тому що я дав вам добре вчення. Не залишайте заповіді моєї (Притч. 4, 1-2). Так звучить заповіт старця.
З усіх кінців країни до отця Іони їхали люди, щоб почути його пораду й отримати благословення. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смиренності й слухняності, дух щирого братолюбства та цілковитої відданості волі Божій.
***
Докладне житіє преподобного Іони можна завантажити для читання в зручному форматі:
1802 року в сім’ї Павла та Пелагеї Мірошниченків, міщан посада Крюкова Кременчуцького повіту Полтавської губернії, народився син, якого назвали Іоанном.
Сім’я Мірошниченків жила в бідності, і батьки не могли забезпечити для дитини гарну освіту. Єдине, чого Іоанн навчився, так це читати. Як і більшість дітей того часу, вчився читати він за Часословом і Псалтирем. Від природи хлопчик був обдарований високими і багатими розумовими здібностями і твердою пам’яттю. З дитинства любив читати книжки, особливо релігійні, і читав дуже багато.
Будучи з малих років вельми побожним, Іоанн Мірошниченко дуже часто відвідував монастирі та невдовзі став послушником у старця Серафима, відомого подвижника ХIХ століття, який жив у Саровській пустині. У послуху Іоанн провів вісім років. За цей час навчився творити Ісусову молитву. Тоді й було закладено основу його духовного життя.
1836 року преподобний Серафим послав свого послушника у Брянську Білоберезьку пустинь до учнів Паїсія Величковського, де, згідно з волею преподобного, Іоанн залишився послушником. Через сім років, 1843 року, він прийняв чернецтво з ім’ям Іона. 1845 року його висвятили в сан ієродиякона.
Проводячи життя в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві та богомисленні, монах Іона розвинув у собі високий ступінь самозаглиблення і розважливості, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тоді ж він удостоївся особливого видіння, яке вплинуло на все його подальше життя. З видіння він зрозумів, що Промисл Божий велить йому взяти на себе справу облаштування на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив іти до Києва.
У 1851 році отця Іону зустрів київський митрополит Філарет. З волі і бажання владики, в серпні того ж року ченця переводять до Київського Микільського монастиря. 1858 року його висвятили в сан ієромонаха і 1860 року перевели до числа братії Видубицького монастиря, розташованого на одній із мальовничих околиць Києва — Звіринці.
Уже в той час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю і благочестивим життям. Багато киян шукали нагоди отримати пораду й настанову в отця Іони, бути його духовними чадами.
Серед численних духовних дітей отця Іони була дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Катерина Васильчикова, яку отець Іона дуже поважав. Вона чимало допомагала йому, особливо згодом у побудові молодої Троїцької обителі. Так, 1867 року було зведено дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, яку 1871 року замінили великим і чудовим кам’яним храмом.
Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу в 55 десятин землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово ставав власником великих наділів землі, де ченці вели зразкове сільське господарство.
У серпні 1872 року отець Іона був возведений у сан ігумена. Указом Святішого Синоду від 17 січня 1886 року призначений настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоанікія від 9 грудня 1899 року отець Іона через старість і хворобу був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише настоятелем.
Попри те, що мав уже понад 100 років, отець Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергію, повністю спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі. Останні два роки свого життя він страждав від тяжкої хвороби, від якої і зліг 1901 року.
Майже до самої смерті він приймав народ і залишив усім, хто його знав, високий урок духовного бдіння, самовідданої праці на славу Божу. Глибокий старець, великий діяч, архімандрит Іона, в схимі Петро, мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року.
Життя і справи старця Іони глибоко повчальні й наочно свідчать, як багато може досягти людина, спрямувавши всю свою енергію на самовіддану діяльність та любов до своєї справи.
Слухайте, діти, настановлення батька, і пильнуйте, щоб навчитися розуму, тому що я дав вам добре вчення. Не залишайте заповіді моєї (Притч. 4, 1-2). Так звучить заповіт старця.
З усіх кінців країни до отця Іони їхали люди, щоб почути його пораду й отримати благословення. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смиренності й слухняності, дух щирого братолюбства та цілковитої відданості волі Божій.
***
Докладне житіє преподобного Іони можна завантажити для читання в зручному форматі: