Відродження обителі

Сучасний літопис славної обителі великого старця Іони починається 1991 року. Спочатку храм був закритий і служби звершувалися на паперті — і в дощ, і в лютий мороз. Коли парафіяни вперше увійшли до соборного храму (це сталося останньої неділі листопада), святиня постала перед ними суцільною руїною — без іконостасу, без стелі, з глибокими тріщинами в стінах.

Після багатьох років запустіння тут знову зазвучали слова молитов святої Літургії. З того пам’ятного дня почалося нове життя у відродженій обителі преподобного Іони. Невтомно працювала нечисленна братія на чолі з намісником архімандритом Агапітом (нині митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський). Для відродження монастиря багато робили благочестиві миряни. Спільними силами братії та парафіян підняли куполи, перекрили дах, стелі, розпочали реставраційні роботи. Кожен допомагав чим міг.

Особливою радістю відзначився день 4 жовтня 1993 року. Цього дня з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира (†2014) святі й нетлінні мощі преподобного Іони було перенесено зі Звіринецького цвинтаря до соборного храму на місце первісного поховання. З поверненням головної святині в серця насельників повернулася упевненість, що відродиться монастир старця Іони та здійсниться обітниця Цариці Небесної, Яка колись пообіцяла преподобному, що «іноків багато буде на місці цьому, і пошле Господь Бог благодать на це місце та на тих, що живуть на місці цьому».

Знову, як із життєдайного джерела, почали виливатися чудеса за молитвами преподобного. Одне з них сталося одразу після перенесення його мощей.

На могилі, звідки переносили тіло старця, залишилося багато трісок від його труни. Уночі в сонному видінні з’явився преподобний одній благочестивій жінці, яка напередодні сильно обпалила кислотою руки, і велів зібрати трісочки, щоб не залишилися зневаженими.

Попри важку травму, жінка одразу вирішила виконати повеління старця. Зазнаючи сильного болю, вона акуратно прибрала місце, де спочивав преподобний Іона, а тріски від труни принесла в монастир. Наступного дня, рано вранці, здивована жінка прийшла до настоятеля показати повністю зцілені кисті рук зі здоровим рожевим кольором шкіри.

З огляду на широке шанування старця Іони Київського і велику кількість чудес, що відбуваються за його молитвами, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви його було причислено до лику святих.

25 липня 1999 року, в день пам’яті ікони Божої Матері «Троєручиця», митрополит Володимир освятив хрест, встановлений на місці явлення преподобному Іоні Божої Матері.

Наступник владики Агапіта архімандрит (нині архієпископ) Іона продовжив нелегку працю з відновлення обителі свого небесного покровителя.

Сьогодні Свято-Троїцький храм постає перед очима тисяч його відвідувачів з різних кінців нашої країни і зарубіжжя в оновленому вигляді — з різьбленим іконостасом і прекрасними розписами. Кожного святкового дня до нього вервечкою прямують люди, які поспішають відірватися від повсякденної суєти.

Особливо подобаються парафіянам і гостям монастиря уставні богослужіння, прикрашені урочистим співом злагодженого хору. За Літургією та вечірнім богослужінням лунають давньоруські та візантійські церковні піснеспіви. Але основою монастирських служб є неповторний києво-печерський богослужбовий устав і розспів, який упродовж багатьох століть вбирав у себе найкращі співочі традиції давньої Київської Русі.

При монастирі його численні парафіяни — від наймолодших до людей зрілого віку — знаходять для себе розраду, досліджуючи Святе Письмо та історію Церкви в недільних школах, навчаючись основам живопису та хорового співу. Багато хто з радістю допомагає у проведенні реставраційних та інших робіт, які покладені на плечі нечисленної братії. У різдвяні дні неповторну атмосферу створює спів святкових колядок у виконанні монастирського, дитячого хорів і хору недільної школи.

Це та багато іншого згуртувало навколо монастиря старця Іони дружну сім’ю, що складається з людей різного віку і професій, об’єднаних вірою і любов’ю до обителі. Усі вони пам’ятають обітницю Владичиці «невідступно відвідувати це місце», з молитвою та благоговінням приходять на цю Богом освячену землю.