14 серпня розпочався Успенський піст. Він триватиме два тижні, до 28 серпня. Як провести цей час, щоб справді отримати духовну користь? Читайте поради намісника Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископа Обухівського Іони (Черепанова).
1. Правильно розставляйте пріоритети. Якщо Христос на першому місці, то й піст буде в радість
Літо — час відпочинку й певної духовної розслабленості, коли людина хоче відпочити від своїх трудів. Дуже часто буває важко зосередитися на тому, щоб дотримуватися утримання, постити. Через це інколи виникають нарікання й на адресу Успенського посту.
Але хотілося б зазначити, що ступінь сприйняття та дотримання постів залежить від системи пріоритетів кожної людини.
Якщо на чолі своїх пріоритетів людина ставить Христа, Православну Церкву, а потім уже все інше, то пости для неї не є чимось надзвичайним, часом скорботи та сумної відмови від тих чи інших продуктів. Навпаки, піст стає ще однією можливістю спробувати наблизитися до Христа, заради Бога понести певний посильний подвиг.
2. Правильно розумійте церковнослов’янські вислови. «Постимо постом приємним» — не для нас приємним, а таким, який Господь приймає.
Церква закликає: «Постимо постом приємним, благоугодним Господеві». Тут слово «приємний» вжите в значенні не як щось приємне для нас, а як те, що приймає Господь.
Господь приймає той піст, який звершується з радістю, в чистоті серця, з бажанням постити, а не з напругою, наріканням і дратівливістю.
3. Не шукайте виправдань для порушення посту й не прикривайте їх цитатами святих отців
Завдяки доступності інформації в інтернеті зараз можна знайти будь-яку цитату з творів церковних істориків або святих отців і спробувати виправдати той чи інший гріх і практично будь-яку людську неміч. Але ми знаємо слова Псалтиря, які звучать слов’янською мовою: «Не уклони сердце мое в словеса лукавствия, непщевати вины о гресех» (Пс. 140, 4) .
«Непщевання» — це пошук виправдань. І ми молимося разом зі святим пророком Давидом, щоб Господь не схилив наше серце до лукавих слів, щоб ми не шукали виправдань у наших гріхах, зокрема й у порушенні Успенського чи інших постів.
4. Якщо відступили від посту, покайтеся і знову спробуйте дотримуватися його так, як належить православним християнам
А якщо сталося якесь відступлення, потрібно не виправдовувати себе, не заспокоювати, а зі смиренним серцем сказати: «Господи, прости, я не стримався. Господи, помилуй! Дай мені решту посту провести так, як належить православним християнам».
5. Не плутайте: дерево гріхопадіння до яблука не має жодного відношення
У багатьох людей такий фрукт, як яблуко, асоціюється насамперед з гріхопадінням Адама та Єви в Раю, а по-друге, — з освяченням на свято Преображення.
Але почнемо з того, що в православній традиції плодом гріхопадіння вважається зовсім не яблуко, а смоква. У Біблії немає згадки про те, яким саме було дерево. Але православні отці, зокрема ті, що склали синаксар (настанови до тих чи інших найважливіших богослужінь Великого посту), вважають, що саме смоковниця (інжир) і була тим деревом, через яке все сталося. Вони пояснюють, чому саме смоковниця та її плоди є символом гріха.
Кожен із нас їв інжир і знає, що поки його їси, це дуже приємно й смачно. Але потім, особливо якщо з’їсти багато, виникає печіння в ротовій порожнині.
Святі отці тлумачать, що гріх подібний до інжиру, тобто смоковниці. Поки людина куштує його, він здається солодким і приємним, але потім уся гіркота виходить назовні. Людина відчуває докори сумління і, природно, вже шкодує про скоєне. Тому святі отці й вважають, що деревом гріхопадіння була саме смоковниця.
Власне, гріхопадіння з тими плодами, які людина вживає, жодним чином не пов’язане. Бо гріхопадіння — це прояв вільної волі людини. Адам з Євою свідомо обрали порушення Божої заповіді. Плоди ж, які ми куштуємо, дані Господом людині для радості, для живлення.
6. Пам’ятайте: плоди для освячення приносять до храму на знак подяки Богові, а не для того, щоб вони там набули якихось особливих властивостей.
Господь міг би створити ті чи інші плоди, придатні для їжі, непривабливими або несмачними, однак поживними та корисними для людського організму. Проте, люблячи людину, Він зробив їх привабливими для нас, зробив так, що ми насолоджуємося, куштуючи їх, завдяки нашим смаковим рецепторам, які також даровані Господом. Нам радісно куштувати те, що Господь створив для нас.
Тому на свято Преображення ми приносимо до храму перші плоди врожаю, щоб із вдячністю сказати Богові: «Господи, Ти створив усе необхідне для нас, для нашого життя на цій землі. Причому створив усе “добре й красно”, як кажуть церковнослов’янською, тобто дуже красиво та смачно. Ми приносимо ці плоди на знак подяки за те, що Ти дав можливість ці плоди виростити, зібрати й скуштувати».
Власне, у цьому й полягає сенс освячення плодів — подяка Господу за новий урожай. А не в тому, що плоди якимось чином освячуються або під час освячення набувають якихось особливих властивостей. Ні, вони залишаються тими самими плодами.
7. Не чекайте, поки яблука зіпсуються. Приносити плоди для освячення до храму можна в будь-який час, у міру їхнього дозрівання
Плоди можна приносити до храму для благословення в будь-який час. Якщо яблука скоростиглі, не чекати ж до Преображення, адже за цей час вони зіпсуються. Ні, якщо Господь через мудрих селекціонерів влаштував так, що яблука дозрівають значно раніше, ніж у ті часи, коли було встановлено освячувати плоди в той чи інший день, їх теж можна принести до храму для благословення. Для того, щоб показати Господу і сказати: «Господи, дякую Тобі за цей урожай!»
8. Не зневажайте Православ’я «яблучними» та «медовими» Спасами. Не можна свята, безпосередньо пов’язані з нашим спасінням, називати спрощеними назвами
Православ’я — це релігія дуже чітких формулювань. У давнину, наприклад, буквально за одну літеру в слові «омоусіос» або «оміусіос», тобто «єдиносущний» або «подобосущний», точилися цілі словесні баталії, скликалися Вселенські Собори. Наймудріші люди домагалися істини й не заспокоювалися, доки не встановлювали цю істину.
Тому, на мою думку, у Православ’ї слід дотримуватися тих формулювань, які Церква устами святих отців донесла до нас. І свято Преображення слід називати святом Преображення. Свято Винесення Чесних Древ Господа нашого Ісуса Христа слід називати саме так, а аж ніяк не Першим Спасом тощо.
Все-таки не можна профанувати Православ’я. Не можна на догоду псевдоблагочестивим народним традиціям опускати Православ’я до якогось побутового рівня, називаючи свята, які безпосередньо пов’язані з нашим спасінням, спрощеними назвами.
9. Завжди пам’ятайте, чому свято Преображення таке важливе для нас
Цього дня Господь не змінився, Він не став іншим перед апостолами, які, побачивши невимовне світло, від подиву впали на землю, закривши обличчя руками. Господь показав лише частину Свого Божества, буквально частину Свого божественного сяйва, і вони це сяйво бачили.
Власне, це нетварне світло, яке святі отці називають Фаворським (людям воно було показане саме на святій горі Фавор), може побачити кожна людина, яка щиро хоче жити у Христі, і це бажання поєднує з певними діями. Якщо вона хоче заради Господа чинити добрі справи й жити так, як заповідано в Євангелії, щоб уподібнитися Христу.
Ми знаємо, що апостол каже: «Будьте подібні до мене, як я до Христа» (1 Кор. 4:16). Слова сміливі, але якщо апостол таке пише, то, справді, для нас усіх це можливо. І якщо ми полюбимо Бога всім серцем, то або в цьому, земному житті — якщо будемо якось особливо ревно подвизатися, або в майбутньому побачимо ту славу Фаворського світла, яку бачили апостоли.
Ще раз підкреслю: Христос не змінився на Фаворі, Він не став іншим. Ми знаємо, що Христос у втіленні був такою самою, як ми, людиною, адже Він був і істинним Богом, і істинною людиною з усім людським, окрім гріха. Навколишні не бачили за Його людською оболонкою ту славу Божества, яку Він носив у Собі, але під час Преображення Господь частково, трішки показав учням сяйво Своєї Божественної слави.
10. Прийдіть до Христа в день Його Преображення та з’єднайтеся з Ним, причастившись Його Тіла і Крові
Прийти до Христа неможливо без виконання Його заповідей. І одна з найважливіших заповідей — про причастя Його Тіла і Крові. «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Тіла Сина Людського і пити Його Крові, не матимете в собі життя. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має вічне життя» (Ів. 6:53-54). Без виконання цих слів Спасителя неможливо прийти до Нього.
Зараз піст, і все — і стриманість у їжі, і богослужіння Православної Церкви — сприяє тому, щоб підготуватися і приступити в день Преображення до таїнства Причастя. Це свято — одне з найбільш христоцентричних у Православній Церкві. Цього дня обов’язково потрібно постаратися з’єднатися з Преображеним і Воскреслим Христом, причастившись Його Тіла і Крові.
