Що робити, коли земля тікає з-під ніг, а бурхливе море ось-ось поглине, — нагадує у своєму слові на Євангельське читання 9-ї неділі після П’ятдесятниці намісник Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископ Обухівський Іона (Черепанов).
***
Цієї неділі в храмах звучить дуже надихаюче євангельське читання. Я думаю, всім воно добре відоме.
Після того як Христос нагодував велику кількість людей мінімальною кількістю хліба, народ схотів зробити Його царем. Тобто люди вірили, що Він Месія, але ще не розуміли, в якому сенсі Він Помазаник Божий. Думали, Він звільнить і піднесе над усіма іншими ізраїльський народ.
Розуміючи таке суєтне бажання, Христос відправив апостолів на інший берег Галілейського моря. Причому, як сказано в Євангелії, «звелів їм сісти в човен» (див. Мф. 14, 22). Тобто буквально примусив. Тому що апостоли до самого моменту сходження на них Святого Духа сумнівалися, не розуміючи, в чому справжнє месіанство Спасителя. У глибині душі вони теж сподівалися, що все ж таки Він буде не тільки небесним, але й земним володарем, і, очевидно, їм було приємно чути, що їхнього Вчителя хочуть зробити царем. Судячи з усього, в човен вони сідати не хотіли, однак Христос, як сказано, примусив їх.
Галілейське море досить невелике, проте на ньому й досі трапляються миттєві сильні бурі. Одна з таких почалася вночі, коли апостоли перебували посеред моря. Хоча вони, як досвідчені рибалки, знали, як справлятися зі стихією, все одно було страшнувато. І тут вони побачили Христа, Який ішов по хвилях.
Звісно, вони подумали, що їм настав кінець — тому що бачать привида, і він рухається просто до них. Коли стало зрозуміло, що це Христос, апостол Петро — найпалкіший з-поміж інших, з гарячою міцною вірою — вигукнув: «Господи! Якщо це Ти, повели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14, 28). Христос відповів: «Іди». Апостол пішов по бурхливому морю, проте побачив, як навколо здіймаються хвилі, на мить засумнівався і почав тонути. Христос простягнув йому руку, витягнув з безодні і сказав чудові слова, які спрямовані до кожного з нас: «Маловірний! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14, 31).
Це дуже яскравий образ того, як Господь тримає нас у бурхливих хвилях життєвого моря — до тих пір, поки ми віримо, що ми в Його руках. І це перекликається зі словами преподобного Паїсія Афонського, які я багато разів уже наводив.
Колись давно в Греції я познайомився з чоловіком, чия дружина була духовною донькою старця Паїсія. Одного разу в неї з преподобним відбулася така розмова. Він запитав: «Ти вмієш плавати?» Вона відповіла: «Так, звісно». — «Чи бувало, що ти запливала далеко, лягала на спину й лежала на морських хвилях?» — «Звичайно». — «Але під тобою велика глибина. Чому ти не боялася, що потонеш?» — «Я добре плаваю і впевнена у своїх силах».
На ці слова старець відказав їй: «Запам’ятай, Христос тримає тебе на Своїх руках доти, доки ти віриш. Щойно починаєш сумніватися, Він може відійти трохи вбік, щоб ти побачила, як страшно жити без віри і без Його благодатної підтримки…»
Усі ми нині — і наша країна, і наша Церква — перебуваємо в хиткому й невизначеному стані. Ми не знаємо, що буде далі, але обов’язково повинні тримати в голові ці дуже важливі слова нашого Господа: «Чого ти засумнівався, маловірний?»
Не будемо сумніватися в тому, що Христос з нами. Він бачить кожну людину, знає всіх нас. Ми відчуваємо Його міцну руку, як Він тримає нас над безоднею, зміцнюючи, надихаючи й проводячи тим шляхом, який для нас є спасительним. Будемо вірити й сподіватися, що Господь обов’язково позбавить нас від бурі — так само, як врятував апостола Петра, який на секунду завагався.
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
