Сьогодні в храмі ми чули уривок з Євангелія про те, як апостоли не змогли зцілити біснуватого юнака і як суворо відреагував на це Господь Іісус Христос. Невже людині під силу мати таку віру, щоб гори пересувати? Як навчитися настільки вірити?
Слово намісника Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископа Іони на Євангельське читання 10-ї неділі після П’ятдесятниці (+ВІДЕО).
***
Сьогодні в Євангельському читанні ми чули, як апостоли не могли зцілити біснуватого юнака. Його зцілив Христос, а до учнів промовив грізні слова: «О, роде невірний і розбещений! допоки буду з вами? доки терпітиму вас?» (Мф. 14, 17).
Христу, істинному Богу, було гірко й боляче перебувати серед народу, який колись був обраний для збереження істинної віри, але настільки відступив від цієї віри, що, як ми знаємо, згодом віддав свого Месію на розп’яття. І далі Господь каже учням, що якби вони мали хоч невелику віру, з гірчичне зерно, то могли б сказати горі цій: «Перейди звідси туди», і вона б перейшла (див. Мф. 14, 20).
В апостольському читанні чуємо ще більш сміливі слова. Апостол Павло пише: «Подібні мені будьте, як я Христу» (див. 1 Кор. 4, 16). І це говорить про себе той, хто хоч і був обраний Богом для проповіді, хоч і став найревнішим місіонером, але все ж таки залишався живою людиною з усіма немощами і слабкостями. Проте він сміливо закликає нас, тих, хто слухає його послання, уподібнюватися йому, як він наслідує Христа.
Наслідування Христа не відбувається в якийсь певний момент. Це процес тривалістю всього життя. Прагнення до Христа, Який «смирив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Фил. 2, 8) — апостол закликає нас саме до цього.
І до нас теж відносяться слова Господа: «О, роде лукавий і розбещений». Адже ми — новий Ізраїль, нам проповідується Євангеліє, але, на жаль, ми живемо так, що кожному з нас Христос може сказати: «Доки буду терпіти тебе тут, на цій землі».
Це сумно. Але в той самий час у нас є надія. У нас є віра. Хоч невелика і слабка, розміром із зернятко, але ми віримо, що з Божою допомогою зможемо гору наших гріхів, пристрастей і немощів хоч трохи зрушити, відсунути з нашого шляху в Царство Небесне.
І потрібно розуміти, що в нас найвища планка. Орієнтуємося ми не на сусіда, не на товариша, не на будь-яку іншу людину. Наш орієнтир — Христос, Його апостоли, які все життя поклали на служіння Богу і ближнім.
Ми знаємо, що нам робити: любити Бога і ближнього, бо любов до Бога обов’язково повинна проявлятися в любові до тих людей, які нас оточують і потребують нашої допомоги. Зараз, у цей важкий і страшний час, таких дуже багато — і біженці, і поранені, й наші військові. Дуже багатьом необхідне не тільки співчуття, але й посильна допомога.
Здайте кров для поранених. Надішліть посилку своїм друзям, які воюють на фронті. Дізнайтеся, де знаходяться переселенці. Принесіть їм хоч кілограм крупи. Хоч трохи потрудіться заради Христа. Адже наш ближній — це Сам Христос, Який знаходиться поруч і дивиться на нас, чекаючи, щоб ми зробили добру справу.
Давайте здійснимо цей крок, змусимо себе. Часто це набагато важче, ніж вчинити гріх. Буває, щоб досягти гріховних цілей, ми готові здійснити цілий комплекс досить складних дій і старанно працюємо в цьому напрямку. І все у нас виходить, тому що диявол допомагає. Але щоб зробити справу заради Христа, доводиться значно більше потрудитися, тому що той же диявол буде протидіяти: почне посилати думки, що ми – піщинка, що наша допомога нічого не варта, що це дрібниця, і нехай допомагають інші…
Ні. До кожного звернені слова Христа. Від кожного Христос чекає милості. І тільки виявляючи милість, ми дійсно будемо на шляху уподібнення Йому, істинному Богу. Амінь.
***
Дивіться також відео цієї проповіді:
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
