І про це — нинішнє Євангельське читання в Неділю про сліпого.
Уже третю неділю поспіль ми чуємо Євангельські читання, де чудеса Христові пов’язані з водою. Це неспроста. Вода — джерело життя. Без води жодна жива істота жити не може. І цар Давид у Псалтирі дуже яскраво говорить про ставлення душі людини до Господа: «Душа моя яко земля безводна Тобі» (Пс. 142:6).
Справді, душа кожної людини без Бога — ґрунт сухий і безплідний, що не може виростити нічого доброго. У ньому є необхідні мінерали, поживні речовини, навіть може бути насіння, але без води він не стане родючим.
І душа людини, якщо в ній немає води живої — благодаті Святого Духа, не принесе ніякого плоду. Вона може бути доброю, мати гарне виховання. Вона може мати все, але без Господа, без віри в Бога це все для вічного життя — для чого, власне, душа і уготована — виявиться марним і непотрібним.
Сліпий прозріває, фарисеї дедалі більше сліпнуть
Сьогодні ми чули Євангельське читання про зцілення сліпого. Дуже яскраве оповідання. Ви пам’ятаєте інший подібний випадок — коли до Христа привели жінку, взяту в перелюбі, і поки Йому викладали, чим вона згрішила, Він нахилився і щось писав на землі.
Це можна дуже яскраво собі уявити: як обурені законники та фарисеї з запалом перераховують гріхи цієї жінки, а Христос щось спокійно пише. І коли, як сказано в Євангелії, «восклонившись», тобто підвівшись від землі, Він сказав одну єдину фразу, Його слова увійшли в історію:
«Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь» (Ін. 8:3-11).
Одразу ж народ потихеньку почав розходитися по своїх домівках. Бо хоча вони, можливо, і не бачили в Ісусі Помазаника і Христа, не вірили в Нього як у Сина Божого, але совість у цих людей, вочевидь, була живою, і ні в кого не вистачило сміливості кинути камінь у цю нещасну. Тоді Христос сказав їй: «Ніхто тебе не засудив, і Я тебе не засуджую. Іди й більше не гріши». Це дуже яскраво уявляється і закарбовується в пам’яті.
Нинішня історія теж доволі яскрава. Коли Христос зцілював сліпого, то плюнув на землю, зробив із цього плювка кашицю — «брєніє», як говориться церковнослов’янською мовою, помазав нею очі й наказав іти вмитися в купелі. Щойно сліпий умився, як одразу ж прозрів (Ін. 9:1-41).
І далі ми бачимо, як той, хто отримав фізичний зір, починає поступово здобувати й зір духовний, а фарисеї, які стали свідками дива, дедалі більше й більше сліпнуть.
Люди спочатку дивувалися: чи та це людина. Навіть ми зараз у багатомільйонному місті знаємо у своєму районі практично всіх нещасних або тих, хто просить милостиню, тим паче тоді в маленьких містечках усі одне одного знали. Зокрема знали, що сліпий був таким від народження, і, як сказав Христос, не тому, що згрішив він або батьки його, але щоб явлена була на ньому сила Божа.
Прозрілий на всі розпитування відповідав: «Так, це я». — «Хто тебе зцілив?» — «Людина, Яка плюнула і створила брєніє». Фарисеї почали сперечатися. Говорили, що Він грішник, бо в суботу зцілює, на що сліпий відповідав, що грішників Господь не слухає і ніколи ще не було даровано зір людині сліпій від народження.
Фарисеї дедалі більше відходили від віри в Господа, а той, хто отримав зцілення, ще більше наближався до Бога. Насамкінець фарисеї, як ми знаємо, вигнали бідолашного з синагоги, тобто остаточно осліпли, а той сказав: «Вірую, Господи» і вклонився Христу.
Святий не той, хто бачить ангелів, а той, хто бачить свої гріхи
Усі ми тією чи іншою мірою вражені духовною сліпотою, і це Євангельське читання Церква наводить для того, щоб, маючи очі тілесні, ми не втратили зору духовного.
Про який духовний зір ідеться? Святі отці кажуть, що святий не той, хто бачить ангелів, а той, хто бачить свої гріхи.
Зовсім нещодавно був Великий піст, і ми читали молитву преподобного Єфрема Сиріна, в якій є такі слова: «Господи, дай мені бачити мої провини». Бачити свої гріхи — не щось само собою зрозуміле. Це теж дар. Часто через нашу духовну сліпоту ми своїх гріхів не помічаємо, як не відчуваємо і необхідності в їх виправленні. Євангельське читання нагадує, що потрібно прагнути саме до такого прозріння.
Якщо бачимо свої гріхи, ми вже маємо шанс зцілитися, змінитися, побороти їх у собі. Як військовий — який, не бачачи ворога, не може вразити його, так і ми можемо вести боротьбу з гріхом, тільки знаючи, чого остерігатися і з чим боротися.
Звісно, це процес, він не відбувається в одну мить. Тільки з особливої благодаті Господь дає людям миттєві зміни і зцілення від гріховних звичок і пристрастей. А так, найчастіше, це процес усього життя — падіння й підведення, знову падіння і знову підведення. Безперестанна духовна боротьба.
Не дарма преподобний Никодим Святогорець назвав свою книгу «Невидима брань», тобто невидима війна з гріхом і дияволом. Щоб гріх перемогти, важливо його побачити. І про це — нинішнє Євангельське читання.
І в наш час Господь по вірі нашій творить чудеса
Господь учора, і сьогодні, і навіки Той самий (1 Євр. 13:8). І як дві тисячі років тому, так і нині Він творить чудеса. Свідком одного з таких чудес став я.
На Афоні є монастир Дохіар. Довгий час ігуменом там був старець Григорій. Його духовне чадо, багатодітний священик, виховав шістьох дітей, з яких двоє доньок тепер трудяться в жіночому монастирі, ще троє синів уже в Дохіарі.
Одна його дитина народилася з нерозвиненими очима, повністю сліпою. Матушка під час вагітності дуже переживала за свого чоловіка, у якого в той час були складнощі з єпархіальним начальством. Батюшку намагалися прибрати з парафії, де він багато років служив, вона за нього хвилювалася, і немовля народилося недоношеним. Лікарі сказали, що очей у дитини не буде ніколи.
Можна уявити, яке це горе для сім’ї. Якийсь час відгорювавши, батько дитини, священик на ім’я Евангелос, людина дуже яскравої та щирої віри, для себе вирішив: «Я своїм парафіянам щонеділі розповідаю про чудеса Христа. Чому ж я маю таку слабку віру, що не наважуюся звернутися до Христа, щоб Він звершив чудо?» І він дерзновенно сказав: «Господи, я буду щодня служити літургію, щоб Ти дарував зір моєму синові».
Щодня у своєму парафіяльному храмі він почав служити літургію. Усією родиною вони приходили до церкви о шостій ранку. Доньки співали, сини пономарили. Літургія о пів на восьму закінчувалася, діти снідали та йшли до школи.
Минув якийсь час, і коли дитину повезли на черговий огляд у лікарню, лікарі сказали, що в неї з очима щось відбувається. Що очі почали розвиватися, що процес іде не так, як має йти. Минає місяць, другий, третій — очі продовжують рости. Але такого не буває!
У підсумку в людини, яка народилася з нерозвиненими очима, виросли очі й вона стала бачити. Так, не ідеально, молодий чоловік ходить в окулярах, але він може читати і зараз навчається у виші.
Отець Евангелос сам розповідав мені про це. Я бачив його сина, спілкувався з ним і можу свідчити про це диво.
***
Дійсно, Господь по вірі нашій творить чудеса. Потрібно тільки щиро вірити, і Він дасть те, що ми просимо, якщо це буде на благо нам, якщо це нам не зашкодить, якщо наше прохання не буде зовсім уже божевільним.
Будемо вірити в нашого Господа, просити Його з надією. І найголовніше: будемо просити дарувати нам найважливіший зір — бачення своїх гріхів.
