Уже традиційно богослужіння цього дня очолює перший намісник відродженого в 1990-х роках Іонинського монастиря, нині митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт.

Яким видався цей день в нинішньому році, побачив і передав у світлинах київський фотограф Сергій Рижков.

«Избранный угодниче Христов и чудотворче, преподобне отче Ионо, возсиявый мирови, яко звезда богосветлая, жития твоего добротою и множеством чудотворений, восхваляем тя любовию в песнех духовных: ты же, яко имеяй дерзновение ко Господу, молитвами твоими от всяких нас бед свободи, да зовем ти; Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!»

Акафист преподобному Ионе, Киевскому чудотворцу

Избранный угодниче Христов и чудотворче, преподобне отче Ионо, возсиявый мирови, яко звезда богосветлая, жития твоего добротою и множеством чудотворений, восхваляем тя любовию в песнех духовных: ты же, яко имеяй дерзновение ко Господу, молитвами твоими от всяких нас бед свободи, да зовем ти;

Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Икос 1

Ангельский нрав имел еси, отче преподобне, и, яко бесплотный, непорочно житие совершил еси на земли, дивный образ совершенства духовнаго нам оставив, да подражаем добродетелем твоим и зовем ти сице:

Радуйся, цвете благоуханный добраго воспитания: Радуйся, сосуде Божественнаго избрания;
Радуйся, яко любезная и красная мира сего презрел еси: Радуйся, яко Небесных и нетленных желанием вожделел еси;
Радуйся, волею твердою воли своея отрекийся: Радуйся, отсечением страстей угодивый Богу и спасыйся;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 2

Видя Господь душу твою, яко ниву благовозделанную к плодоносию духовному, от юности к исканию единаго на потребу направи твой помысл, преподобне, темже любве ради Христовы родителей твоих и дом отеческий оставил еси и, всякаго пристрастия суетнаго свободився, притекл еси в пустынь Саровскую под криле Серафима преподобнаго на подвиги иноческия, зовый спасающему тя Богу: Аллилуия.

Икос 2

Разумом богопросвещенным постигл еси суету мира сего и непостоянство, в нем же радость сменяется скорбию, благополучие наветуется нечаянными бедами. Темже вечных нетленных благ возжелел еси, отче преподобне, и сия взыскати потщался еси отречением мирских благ и вольною нищетою, подвигая нас звати тебе:

Радуйся, тесный путь спасения от юности возлюбивый: Радуйся, ярем Господень на выю свою возложивый;
Радуйся, священными обеты волю свою связавый: Радуйся, себе и весь живот свой Господеви предавый;
Радуйся, коемуждо во благо усердный служителю: Радуйся, болящих и немощных успокоителю;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 3

Силою Всевышняго осененный и укрепляемый в иночестем пострижении власов главы твоея, все плотское мудрование отложил еси, преподобне, и, яко воин благоискусный, одежду иноческую в броню спасения стяжав и непобедимым оружием Креста Христова вооружився, крепко ратовал еси противу врага невидимаго диавола, смирением глубоким побеждая его вознесенную гордыню и выну вопия ко Господу: Аллилуия.

Икос 3

Имея слез источник изобильный, угодниче Божий, и умиления велию благодать, хлеб твой слезами орошал еси и питие плачем растворял от преизбытка желания божественнаго и любве ко Господу. Темже и мы ублажаем тя звании сими:

Радуйся, помыслы плотския силою молитвы прогоняяй: Радуйся, сомнящихся в вере словом Божиим утверждаяй;
Радуйся, лишении телесными многа блага духовная собравый: Радуйся, нищетою дарования небесная стяжавый;
Радуйся, молчания изрядный хранителю: Радуйся, строгий уставов иноческих блюститею;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 4

Буря искушений и устремлений диавольских не возможе поколебати храмины твоея душевныя, преподобне отче, основана бо бе на твердом камени веры во Христа и хранима трезвением и молитвами непрестанными, ими же выну противоборствовал еси врагу спасения человеческаго и непреткновенно восходил еси по стезям добродетелей к совершенству духовному в меру возраста Христова, воспевая Богу: Аллилуия.

Икос 4

Слышаша, преподобне отче Ионо, ближнии и дальнии ангелоподобное твое житие и благодати чудес струю выну текущую, яко молитвою твоею прокаженнии очищаются, слепии прозирают, хромии ходят и разнообразных недуг с верою притекающии, аще и иноверцы есть, здравие улучают, сих избавльшеся вопияху к тебе таковая:

Радуйся, болящим, яко братии Христовой, служителю: Радуйся, высоких подвигов жития христианскаго ревнителю;
Радуйся, новоначальных искусный руководителю: Радуйся, неизменное правило поста и смирения;
Радуйся, умирающия возставляяй на покаяние: Радуйся, всем внушаяй Жизни Вечныя взыскание;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 5

Боготечная пресветлая звезда явился еси, преподобне отче наш Ионо, небо церковное украшаяй и всех блудящих по морю страстнаго жития сего данною тебе от Солнца Правды Христа Иисуса, истиннаго Бога, благодатию озаряяй, мрак печалей и мглу всяких недуг и скорбей прогоняяй, наставляеши всех к тебе с верою притекающих на путь спасенный, к вечному Небесному Отечествию ведущий, поющих Богу: Аллилуия.

Икос 5

Видевше ангельстии чинове равноангельное житие твое, отче богоблаженне, смирения твоего глубину, молитвы неотступность, воздержания твердость и велию ревность духа твоего о чистоте, удивишася и прославиша Человеколюбца Бога, укрепляющаго немощное естество человеческое. Мы же ублажаем тя и зовем:

Радуйся, мирским наставниче жизни богоугодныя: Радуйся, основателю обители благоплодныя;
Радуйся, яко благая начинания твоя Христос благослови: Радуйся, яко сотрудника тебе в лице державнаго яви;
Радуйся, общее житие монашествующих основавый: Радуйся, тем всеоружие благочестия им подавый;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 6

Проповедует мир весь православный тебе, преподобне отче наш Ионо, демонов прогонителя, болезней исцелителя и иных многих чудес совершителя. Мы же, Бога о тебе прославляюще, вопием Ему: Аллилуия.

Икос 6

Возсиял еси на горах Зверинецких богосветлое светило и на спасения стезю наставил еси многи души человеческия: яви бо тя Христос наставника и учителя иноком пустыннолюбивым, иже стекахуся к тебе, яко овцы к пастырю, могущу упасти их на пажити живоносней. Темже, яко сотворившаго и научившаго, чествуем тя сими похвальными словесы:

Радуйся, общими труды праздных помыслов шатания упразднивый: Радуйся, теми, яко бронею, страстей разжженныя стрелы отразивый;
Радуйся, вселивый во обители дух общаго воздержания: Радуйся, потребивый в ней плевелы любостяжания;
Радуйся, бодрствованию духовному многи иноки научивый: Радуйся, до конца жития первый в труждающихся бывый;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 7

Хотя Человеколюбец Господь прославити место сие, яко виноград подвигов твоих, отче, посла Пресвятую Владычицу нашу Богородицу благовестити тебе, яко будет в стольном граде Киеве обитель иноком во спасение, украшенная храмом во имя Святыя Троицы. Ты же, явлением Пречистыя просвещен, с радостым трепетом внимал еси благовестию небесному, зовый во смирении духа Владыце Ангелов и человеков: Аллилуия.

Икос 7

Новое знамение благоволения Божия даровася тебе, преподобне, егда безмолвствующу ти в Выдубицком монастыре в нощи свет велий облиста ведомую ти келлию, и Сама Пречистая с сонмом Святых предста пред тобою, мир тебе даруя и повелевая, да устроиши тамо обитель иноческую и ней храм во имя Святыя Троицы. Дивяся убо сему пречудному трикратному Богоматернему троическому явлению, зовем ти:

Радуйся, мудре предначертавый обитель нову: Радуйся, поревновавый нищетолюбному житию Христову;
Радуйся, святыя храмы во обители создавый: Радуйся, мног собор монашествующих собравый;
Радуйся, яко труд твой Свыше благословися: Радуйся, яко святое желание сердца твоего совершися;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 8

Страннолепно явися ти на воздусе Матерь Божия со апостолы и мученики и преподобными и прочими святыми, указуяй место, на немже храм во имя Живоначальныя Троицы и обитель нову имел еси воздвигнути на горе Зверинецтей, преподобне отче, егоже Божиим поспешением совершив и освятив, со ученики твоими немолчныя хвалы возсылал еси в нем Господеви, зовый: Аллилуия.

Икос 8

Весь еси любовь неоскудевающая и подвига зерцало нетускнеющее был еси, преподобне Ионо. Видяще же ревностное по Бозе и жестокое житие твое и братии, непрестанно в трудех и пощении подвизающихся и ходящих в рубищных и худых одеждах, нецыи от инок и всякаго чина мирских людей и князей людских не точию сих не отвращахуся, но паче ревностию духовною горяще и во обители купно с ними подвизатися желающе, приношаху ту имения своя на пользу общую. Темже здателю тоя возглашаем тако:

Радуйся, яко во обители твоей мнози души своя спасоша: Радуйся, яко из нея пастыреначальницы изыдоша;
Радуйся, благочестивых отрадо и утешение: Радуйся, колеблющихся в вере твердое ограждение;
Радуйся, отчаявающихся утверждаяй во уповании: Радуйся, просветивый многих святыми писании;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 9

Всякое естество ангельское и подвижников множество удивишася смирению и человеколюбию твоему, отче наш Ионо, егда, архимандритства Межигорскаго послушание восприяв, Феодосию игумену Печерскому, яко житий общих на Руси учредителю, уподобился еси. И о братии святыя обители сея, яко о чадех Божиих, попечение не оставивый. Богу, любящему всякое Свое создание, о тех взывал еси: Господи, посли Духа Святаго Твоего и утеши скорбныя души рабов Твоих сих. Тако бо во всяком послушании смиренномудрия красоту показуя, непрестанно взывал еси Богу: Аллилуия.

Икос 9

Витийство человеческое не довлеет изрещи обилие радости духовныя, еюже преисполнялся еси, отче богоносне, егда во время молитвы твоея нощныя являшеся ти Пресвятая Богородица с ликами чинов подвижнических и обетовании непреложными душу твою возвесели, яко присная Заступница обители твоея будет, снабдевающи и покрывающи ю по вся дни. Темже и мы сия радостная тебе приносим глаголы:

Радуйся, шествовавый путем трудным и тесным: Радуйся, возводяй других к Обителем Небесным;
Радуйся, надеждо светлая в нужде и обстоянии сущих: Радуйся, покровителю сирых и крова неимущих;
Радуйся, гладом погибающих питателю: Радуйся, желаемых благ пришедшим к тебе подателю;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 10

Спасти хотя души ученик твоих, отечески назидал еси их, богомудре, оваго действенным словом, оваго примером жития твоего, с любовию обличая и увещавая их преуспевати во благочестии и чистоте: наипаче же пред кончиною твоею вся ко спасению душевному благопотребная заповедал еси им и научил еси их в молитвах бодрствовати и немолчно пети Богу: Аллилуия.

Икос 10

Стена заступления быша молитвы твоя, чудотворче святый, всем с верою к тебе притекающим во всякой скорби, ибо чистоты ради твоея сердечныя, сила духовная от Бога тебе даровася болящих исцеляти, бедствующим помогати, будущая прорицати, яко славити ближним и дальним величия Божия, в тебе явленная, и звати тебе сице:

Радуйся, милости источниче неистощимый: Радуйся, скорбящих утешителю незримый;
Радуйся, последняя твоя взаим Богови давый: Радуйся, добрым рачением и расточением сущим богатая собравый;
Радуйся, досточудный образе терпения: Радуйся, наставниче нелестнаго благоговения;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 11

Пение всеумиленное принесл еси Пресвятей Троице во время кончины твоея, преподобне, и молитве сущей на устех твоих предал еси святую душу твою в руце Живаго Бога, Егоже от юности возлюбил еси, и Емуже до старости маститыя работал еси нелицемерно, темже со упованием благим радостно прешел еси к обителем небесным со Ангельскими лики пети Триипостасному Богу: Аллилуия.

Икос 11

Мирную кончину твою видевше твои ученицы, великий угодниче Божий, скорбь разлучения с тобою утешением благодатным раствориша в уповании всесильнаго предстательства твоего горе у престола Божия, идеже слышиши с любовию тебе зовущих:

Радуйся, благопотребне во отечестии твоем возсиявый: Радуйся, веру в делех жития твоего показавый;
Радуйся, разумных и препростых благоискусный учителю: Радуйся, чистоты душевныя и телесныя усердный хранителю;
Радуйся, внутреннею Креста Христова красотою восхищенный: Радуйся, силою свыше на труд Крестоношения облеченный;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 12

Благодати причастна явися священная рака, тобою самим сооруженная, содержащая многоцелебныя мощи твоя, чудотворче святый, ихже по летех мнозих яви Господь во склепе церковнем нетленными, и паки по надруганию безбожник сокры, и паки яви в недрех земли невредимы, исцеления неоскудно источающия и всяк недуг врачующия силою Бога, дивнаго во святых Своих, дивно же прославльшаго тя на небеси и на земли, Емуже воспеваем: Аллилуия.

Икос 12

Поющие радостную песнь хвалы и благодарения Человеколюбцу Богу, прославльшему тя в земли Русстей чудотворца дивнаго и милостиваго, молим тя, преподобне отче наш Ионо: буди ходатай к Нему и молитвенник присный о нас, зовущих ти:

Радуйся, стрелами вражиих навет неуязвимый: Радуйся, спасаемых вождю непобедимый;
Радуйся, и по отшествии обитель твою соблюдаяй: Радуйся, молящимся благопотребная подаваяй;
Радуйся, от Господа венец правды восприявый: Радуйся, славою чудотворений просиявый;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 13

О великий и преславный чудотворче, преподобне отче наш Ионо! Милостиво прияв сие малое моление наше, молитвами твоими сохрани нас от недугов душевных и телесных в жизни сей, и от грядущих мучений вечных избави, и сподоби нас вкупе с тобою во Царствии Небеснем выну пети Богу: Аллилуия, Аллилуия, Аллилуия.

(Этот кондак читается трижды, затем икос 1 и кондак 1)

Икос 1

Ангельский нрав имел еси, отче преподобне, и, яко бесплотный, непорочно житие совершил еси на земли, дивный образ совершенства духовнаго нам оставив, да подражаем добродетелем твоим и зовем ти сице:

Радуйся, цвете благоуханный добраго воспитания: Радуйся, сосуде Божественнаго избрания;
Радуйся, яко любезная и красная мира сего презрел еси: Радуйся, яко Небесных и нетленных желанием вожделел еси;
Радуйся, волею твердою воли своея отрекийся: Радуйся, отсечением страстей угодивый Богу и спасыйся;
Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Кондак 1

Избранный угодниче Христов и чудотворче, преподобне отче Ионо, возсиявый мирови, яко звезда богосветлая, жития твоего добротою и множеством чудотворений, восхваляем тя любовию в песнех духовных: ты же, яко имеяй дерзновение ко Господу, молитвами твоими от всяких нас бед свободи, да зовем ти;

Радуйся, преподобне отче наш Ионо, града Киева похвало и украшение!

Молитва преподобному и богоносному отцу нашему Ионе, архимандриту и чудотворцу святыя обители Живоначальныя Троицы, что на Зверинце в Киеве

О священная главо, ангеле земный и человече небесный, преподобне и богоносне отче наш Ионо, изрядный угодниче Пресвятыя и Единосущныя Троицы, являющий многия милости живущим во святей обители твоей и всем, с верою и любовию притекающим к тебе. Испроси нам вся благопотребная к житию сему временному и нужная к вечному спасению нашему. Пособствуй предстательством твоим, угодниче Божий, всем нам, к мощем твоим святым припадающим, на враги видимыя и невидимыя одоление, да в мире глубоце пребудет Святая Православная Церковь Христова, и в благоустроении зиждется обитель, юже ты основа, во всяком благочестии нерушимо. Буди всем нам, чудотворче святый, помощник скорый во всякой скорби и обстоянии. Наипаче же в час кончины нашея явися нам заступник благосердный, да не предани будем на мытарствах воздушных власти злобнаго миродержца, но да сподобимся непреткновеннаго восхода в Царствие Небесное.

Ей, отче, молитвенниче наш присный! Не посрами упования нашего, не презри смиренная моления наша и предстательствуй за нас пред престолом Живоначальныя Троицы, да сподобимся вкупе с тобою и со всеми святыми мы, недостойнии, в селениих райских славити величие, благодать и милость Единаго в Троице Бога, Отца и Сына и Святаго Духа, во веки веков. Аминь.

Дев’ятого січня отець Варлаам привіз на станцію Тальне хліб для відправки до Києва, в монастир. Тут підійшов до нього начальник поштової контори і, передаючи йому телеграму, спитав: “Чи знаєте ви, отче Варлааме, що ваш настоятель помер? Ось телеграма”.

У першу хвилину отець Варлаам сприйняв цю звістку спокійно, але коли повернувся в маєток і за старцем почали служити панахиду, він ридав ридма й усі наступні дні перебував у невимовній скорботі і від втрати такого старця, і від того, що не зможе бути на його похованні.

Частину ночі з суботи на неділю отець Варлаам з братією провів у молитві протягом трьох годин, а потім ліг спати.

І тут з надзвичайною ясністю йому явився отець Іона. Отець Варлаам бачив себе в садибному будинку. Отець Іона живий вийшов до нього і сказав: «Я не помер, я живий. Хоча й відійшов від вас тілом, але духом я з вами». Старець вийшов у палісадник і благословив отця Варлаама.

Цілуючи його руку, отець Варлаам відчув у цій руці надзвичайну життєвість і м’якість. Тут зібралася вся братія, що жила в маєтку, й почала плакати, виголошуючи: «Батюшка, Ви померли?» А він у відповідь вимовив ті ж слова. Отця Варлаама він поставив праворуч від себе й почав говорити братії: «Живіть усі в мирі, злагоді, цнотливості, любові, з ретельністю виконуйте послух, не залишайте призначеного правила, і всі будете в Царстві Небесному».

Потім старець запросив отця Варлаама з двома ченцями поплисти на човні до монастирського млина. Керуючи човном, отець Варлаам, через необережність бризнув веслом старцю на його хвору ногу, і старець просив гребти обережніше.

Тут сон припинився. Отець Варлаам прокинувся з такою радістю, якої не переживав за все своє життя і якої не відчував і тоді, коли старець був живим і йому доводилося довго розмовляти з ним».

(З книги «Житіє преподобного Іони, Київського чудотворця»)

***

Ось яку подію згадуємо ми сьогодні.

22 січня (за новим стилем) — день преставлення преподобного Іони Київського.

Приходьте до нашого монастиря на літургію й на молитву. Під час літургії в Троїцькому соборі буде відкрита рака з благоуханними мощами преподобного Іони.

Адреса: Київ, вул. Садово-Ботанічна, 1.

Початок літургії о 09:00.

У неділю після Воздвиження відзначається обрітення й перенесення його мощей, хоча ця подія відбулася саме 4 жовтня 1993 року. Цього дня з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира (†2014) святі й нетлінні мощі преподобного було перенесено зі Звіринецького цвинтаря до соборного храму на місце первісного поховання.

З огляду на широке шанування старця Іони Київського і велику кількість чудес, що відбуваються за його молитвами, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви його було причислено до лику святих. Прославлення старця відзначається щороку 4 листопада.

В Неділю 23-ту після П’ятдесятниці в монастирі відзначають свято Оновлення храму Живоначальної Трійці (цього року це 16 листопада).

З поверненням головної святині в серця насельників повернулася упевненість, що відродиться монастир старця Іони та здійсниться обітниця Цариці Небесної, Яка колись пообіцяла преподобному, що «іноків багато буде на місці цьому, і пошле Господь Бог благодать на це місце та на тих, що живуть на місці цьому».

Пропонуємо фоторепортаж Віктора Кушніра з Божественної літургії на свято обрітення й перенесення мощей нашого дорогого й улюбленого старця.

Преподобний отче наш Іоно, моли Бога про нас!

На той час храм являв собою дуже сумне видовище

Сьогодні під час богослужіння ми чули відому Притчу про таланти. Наш преподобний Іона всім серцем сприйняв слова і цієї притчі, й інших закликів Христа, які він чув у Євангелії, і приніс Богу набагато більше плодів, ніж йому від початку було даровано.

Його любов до Бога творила чудеса. Зовсім проста людина, без особливої освіти, без будь-яких передумов до того, щоб стати відомим на весь православний світ, він побудував обитель, в якій ми й сьогодні продовжуємо молитися. Збудував цей храм, де ми з вами стоїмо. Зібрав братію, яка жила суворим та богоугодним життям. Коли читаєш кримінальні справи сповідників, постраждалих за віру в 20-30-х роках ХХ століття, зустрічаєш дуже багато імен вихідців із монастиря преподобного Іони. Це все плоди, які він приніс і за життя, і продовжує приносити зараз, коли предстоїть перед Господом.

Сьогодні ми згадуємо дуже важливу подію, яка відбулася 32 роки тому, восени 1993-го. Дехто з парафіян пам’ятає той час. Багато з вас прийшли в нашу обитель, вже коли вона була відбудована. Але тоді храм являв собою дуже сумне видовище.

Церкву розділили цегляними перегородками на окремі приміщення, стеля обвалилася. Опалення не працювало, і взимку всередині було холодніше, ніж назовні. Причому холод стояв такий, що ми виходили грітися на вулицю, тому що повітря на сонці хоч трохи прогрівалося, а в храмі через проморожені стіни температура зберігалася як у холодильнику. Однак уже тоді виникло бажання перенести мощі нашого преподобного на те місце, де він незадовго до своєї смерті заповів себе поховати.

Ми отримали благословення на це від Предстоятеля нашої Церкви, Блаженнішого Митрополита Володимира, який тільки рік як прийшов на Київську кафедру. Наш тодішній настоятель, отець Агапіт, будучи пострижеником Києво-Печерської Лаври, запросив також лаврську братію та інших помічників і трудівників для обрітення мощей.

Навіть якщо нас позбавлять храмів, все одно це не зрівняється з тим, що пережили за віру наші рідні та наші предки

Цікаво, що з моменту перенесення мощей преподобного Іони з монастиря на міське кладовище минуло всього 28 років. І ось уже 32 роки, як святиня знаходиться тут, у рідній обителі. Тобто поза монастирем вона перебувала порівняно недовго, але наскільки змінилася і країна, і Православна Церква за ті роки, поки преподобний був поза рідним храмом!

1966 року, коли влада вирішила перебудувати наш собор під музей ботаніки, мощі преподобного Іони зазнали наруги, їх узагалі викинули зі склепу. У той час за інерцією тривали хрущовські гоніння на Церкву. Ще всі пам’ятали, як Хрущов обіцяв у 1980 році показати по телевізору останнього попа. Ніхто не бачив жодного просвіту і навіть не сподівався, що в житті Церкви та країни настануть зміни.

Але минуло 28 років з моменту наруги над мощами, і обитель відродилася, а мощі повернуті назад на те місце, де повинні спочивати.

І православ’я, хто пам’ятає той час, стрімко відроджувалося. Тобто ми дійсно бачимо, що Господь творить чудеса, і за молитвами багатьох мучеників, які постраждали за віру в радянський час, повернув нашу країну назад до Богошанування.

Зараз ми теж переживаємо неспокійні й важкі часи, тому що до скорботи війни додаються хвилювання про долю нашої Церкви. Але Господь ніколи Свою Церкву не залишає, береже її, й навіть моторошні репресії більшовиків з усіма розстрілами, засланнями, гоніннями та знущаннями не принесли жодних плодів. Церква відродилася.

До речі, цікаво, що з усіх дореволюційних інститутів поваленої імперії в Радянському Союзі зберіглася тільки Церква. І зовсім не тому, що її не чіпали. Навпаки, всупереч усьому, що було зроблено для її повного знищення.

І зараз сумувати теж не потрібно, тому що Церква – це не людська установа, а Боголюдський організм. Це всі ми. Навіть якщо, можливо, нас позбавлять храмів або ще якимось чином будуть утискати, все одно це не може зрівнятися з тим, що пережили за віру наші рідні та наші предки. Зараз, слава Богу, до стінки нікого не ставлять, на Соловки й на Колиму не відправляють. Тому будьте впевнені, що Церква збережеться. Церква буде жити.

Коли ми побачили, що все так, як розповідали очевидці, то переконалися, що це дійсно мощі нашого преподобного

Але повернуся до обрітення мощей преподобного Іони.

Мощі знаходилися на Звіринецькому кладовищі, яке розташоване неподалік, між нашим монастирем і лаврою. Зібралися вночі, щоб не привертати сторонньої уваги, й почали молитися. За всю ніч декілька разів було прочитано весь Псалтир. Неухильно між читанням служили панахиди й у цей час копали.

Копали доти, доки не знайшли труну. Відкривши кришку, переконалися, що це точно преподобний Іона, бо в мощей не було глави. Як ми знаємо, її в 1966 році відірвали безбожники, і згодом вона зникла в невідомому напрямку. Замість неї на цьому місці лежали обгорілі кісточки єпископа Віталія. Він був похований в точно такому ж склепі в лівій частині храму, його поховання теж за радянських часів розграбували та спалили. За спогадами очевидців тих подій, замість голови преподобного Іони під час поховання на Звіринецькому кладовищі поклали кісточки єпископа Віталія.

Коли ми побачили, що все так, як розповідали очевидці, то переконалися, що це дійсно мощі нашого святого старця.

Святиню перенесли в рідну обитель, омили, просушили, одягли в нове облачення і на свято Покрови Божої Матері 1993 року поклали на місце первісного спочинку. Власне, ці події — перенесення мощей на міське кладовище, тобто порятунок їх від наруги безбожників, і повернення через 23 роки до рідної обителі — ми і святкуємо сьогодні.

І ми віримо, що преподобний Іона, який за своє довге життя був очевидцем дуже багатьох подій — як радісних, так і скорботних, і вже перебуваючи поза своїм тілом, став очевидцем розорення своєї обителі, а згодом її відновлення, — завжди буде з нами, з тими, хто любить його, і з тими, хто звертається до нього зі своїми молитвами та проханнями.

Будемо просити преподобного, в першу чергу, за мир у нашій країні, за наших воїнів. Проситимемо його про укріплення нашої Церкви, щоб зло не перемогло, щоб істина залишилася істиною і не була спаплюжена. І молитимемося кожен про свої проблеми, скорботи й радості, а також дякуватимемо за все — тому що дуже важливо дякувати і Господу, і Його святим угодникам за їхню благодатну допомогу.

Звідки пішла ця традиція

Сьогодні рівно середина Великого посту. Як ми знаємо, він триває сорок днів, а потім до нього додається ще сім днів Страсної седмиці, яка є вже окремим богослужбовим періодом і готує нас до світлого свята Великодня. Посередині посту Церква втішає нас і зміцнює, виносячи для поклоніння Хрест Господній.

Ця традиція з’явилася в Константинополі, коли Великим постом люди готувалися до прийняття Святого Хрещення, проходили оглашення, тобто навчалися істинної віри, з ними проводили катехізичні бесіди, і, починаючи з середини посту, за них починали особливо молитися в храмах.

Для поклоніння і їм, і всім християнам до Софії Константинопольської зносили більшу частину істинного Хреста Господнього.

Зараз у кожному храмі ми можемо вклонитися в ці дні Чесному Древу Хреста. І це хороший привід подумати про те, ким ми є.

Нині ж будеш зі Мною в раю

Ми пам’ятаємо, що ліворуч і праворуч від розіп’ятого Христа висіли два розбійники. Вони обидва були засуджені за реальні кримінальні злочини. Однак один був благоразумним — в останні миті свого життя покаявся, прикликав Господа, сказавши: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє», і почув від Христа втішні слова: «Нині ж будеш зі Мною в раю».

Другий розбійник перебував у точно таких самих умовах, але хулив Бога і з цією хулою закінчив свої нещасні дні.

Власне, все людство — це розбійники. Ми всі несемо на собі печать первородного гріха. Знову і знову впадаємо в різні спокуси, випробування. Нам дошкуляють найрізноманітніші неприємності — це й наші хвороби, і хвороби рідних, і війна, і голод, і нестача коштів, і різні життєві скорботи та печалі. Усі ми терпимо ті чи інші негаразди, але по-різному ставимося до цих страждань.

Гіркі ліки, які лікують нашу душу

Ті, хто перебуває або, принаймні, хоче перебувати праворуч від Христа, страждання сприймають із вдячністю, зі сподіванням на Бога, замислюючись, для чого вони нам попущені.

Ми знаємо відомі слова одного автора про те, що Господь говорить із людьми шепотом любові. Якщо вони не чують, тоді починає говорити голосом совісті. Якщо ж і до цього голосу не прислухаються, то звертається до них уже через рупор страждань.

Якщо в нас у житті трапляються скорботи, це привід замислитися, що з нами не так, що ми зробили не так, у чому нам потрібно виправитися. І за ці скорботи обов’язково треба дякувати Богові, як за гіркі ліки, які лікують нашу душу, навертають нас до Нього. Щоправда, є й другий, легший шлях — злитися, дратуватися, перекладати провину на інших. Тобто чинити так, як поводився розбійник нерозумний.

Власне, слова, які ми чуємо в Євангелії про те, що нам потрібно взяти свій хрест, — саме про це. Несення хреста — це несення скорбот із вдячністю та сподіванням на Господа. Так ніс свій хрест наш преподобний Іона, засновник нашої обителі.

Нести свій хрест як преподобний Іона

У ці дні в нашому монастирі святкується пам’ять другого явлення Божої Матері преподобному Іоні. Перше явлення було навесні 1861 року, і через рік, 1862 року, Матір Божа знову з’явилася тут, на цій горі, у вогняному стовпі, в оточенні багатьох святих. Вона окропила святою водою місце, де повинна була знаходитися майбутня обитель, сказала, що це місце здавна обрано Її Сином, Господом Іісусом Христом, і звеліла преподобному будувати тут монастир.

Старець, якому на той час було вже понад 60 років, звісно, засумнівався. Почав відмовлятися, посилатися на свою слабкість, немічність, вважаючи, що для такої великої справи потрібен чоловік особливий, розсудливий, мудрий, сильний. Але Матір Божа втішила його дивовижними словами:

«Ти будеш кочергою, заступом у руках Божих» — тобто будеш знаряддям у руках Божих для цієї великої справи.

І преподобний Іона почув ці слова, склав їх у своєму серці й на порожньому місці збудував новий монастир. А що це явлення Божої Матері було істинним, бачимо з того, що обитель швидко збудувалася, тут зібралося безліч братії, які жили дуже суворим уставом.

У чому ще ми не відповідаємо високому званню християнина

До революції 1917 року братії в нашому монастирі було трохи менше, ніж у Києво-Печерській лаврі, тобто декілька сотень людей. І в післяреволюційні роки, коли почалися гоніння на Церкву, багато хто з ченців Іонинського монастиря очолив громади тих людей, які не змирилися з державним безбожництвом і таємно молилися, продовжували жити християнським життям.

Тобто ми бачимо, що преподобний Іона, взявши на себе зі смиренням, зі сподіванням на Господа, свій хрест — хрест побудови нової обителі, скорбот, тягарів, пов’язаних із цим, хрест свого здоров’я, свого похилого віку — поніс його з вдячністю і доніс його до раю.

Будемо й ми наслідувати нашого преподобного у сподіванні на Господа, знаючи, що всі випробування, які трапляються на нашому шляху, слугують для нашого очищення, для того, щоб ми замислилися, в чому ще не відповідаємо високому званню християнина, і постаралися, доклали всіх зусиль для того, щоб стати кращими. І тоді, сподіваюся, будемо й ми недалеко від нашого преподобного Іони. Амінь.

***

Дивіться також відео цієї проповіді:

***

Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.

Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).https://iona.kiev.ua/pryjmayutsya-zaupokijni-zapysky-na-velykyj-pist/

Але ці його знімки ще краще передають урочистість моменту, коли стільки духовних чад нашого великого Старця зібралися піднести молитви Господу за Церкву, державу та боголюбивий український народ.

Преподобний отче наш Іоно, моли Бога за нас!

Усі фото доступні на його авторському сайті. 

Ми відібрали з них ті, де особливо відчувається радість зустрічі та спільної молитви в обителі улюбленого й дорогого Старця.

***

«Звіринецька гора та Свято-Троїцький Іонинський монастир дбайливо зберігають чимало історій про преподобного Іону, про силу віри й духу, вони є живою пам’яткою духовності та відданості Господу.

Це місце, де кожен може віднайти свою дорогу до Бога, поринути в атмосферу спокою й умиротворення, а також насолодитися красою природи, яка оточує цю священну землю.

Тут можна безплатно знайти рятівні ліки — благодать Спасителя нашого Господа Іісуса Христа.

Попри робочий день, не дуже гарну погоду та загрози повітряної тривоги, аби вшанувати пам’ятіь святого старця Іони, з усіх боків ішли та їхали люди в його обитель.

Чотири архієреї очолили святкову Божественну літургію: митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт, митрополит Львівський і Галицький Філарет, архієпископ Обухівський Іона та архієпископ Іванківський Касіан.

Разом із ними молився цілий сонм священників із різних парафій та міст України, а також святковий хор під управлінням протоієрея Димитрія Болгарського.

Люди, які стояли разом у храмі, раптом стали ближчими, ніби пов’язані невидимими ниточками спільної молитви. Наприкінці служби я не бачив розгублених чи засмучених очей. На обличчях грали посмішки та іскрилася надія.

Святий Іона, Київський чудотворець, продовжує подавати свою допомогу всім, хто до нього прибігає. Слава Богу за все!»

Текст і фото: Сергій Рижков

Господь, розповідаючи цю притчу, наводить найбільш яскраві приклади, щоб слухачам було зрозуміло. Але на місці Лазаря в раю міг опинитися багатий, а на місці багатого в пеклі міг опинитися жебрак Лазар.

Адже очевидно, що Лазар ніс ті скорботи, які згадуються в притчі, без нарікання чи роздратування, з довірою Богові, з упованням на Нього. Багатий же явно забував дякувати Богові за благодіяння і марнував час у розвагах та веселощах.

Злидні чи багатство не є однозначними критеріями, які визначають загробну долю кожного. Усе залежить від того, як ми ставимося до того стану, в якому перебуваємо.

Нам сказано: «Завжди радійте. Безперестанку моліться. За все дякуйте» (1Фес. 5, 16-18). Апостол Павло не сказав: «Дякуйте тільки за здоров’я, достаток та щастя». Він сказав: «Дякуйте за все, що трапляється у вашому житті — і за радість, і за скорботи, і за достаток, і за часи скрути».

Потрібно завжди дякувати Богові й обов’язково включати благий помисел. Це, здавалось би, абсолютно природно, очевидно й зрозуміло. На жаль, не всі так роблять.

Проте дуже важливо дякувати Богові за випробування. Знаходити сенс, для чого вони нам посилаються.

Часто ми настільки загрузаємо в своїх думках, марнославних устремліннях і переконаннях, що буквально відриваємося від землі. І щоб якось нас поставити на місце, милостивий Господь попускає нам постраждати й перенести ті чи інші спокуси.

Добре, якщо ми бачимо, для чого вони нам попускаються, робимо висновки, виправляємося та змінюємо своє життя. Тоді, дійсно, вони приносять нам благо.

***

4 листопада ми згадуємо подію, яка відбулася 1999 року, коли нині покійний Предстоятель нашої Церкви, Блаженніший Митрополит Володимир очолив урочисте прославлення в лику святих нашого преподобного.

Старець Іона прожив довге та складне життя. Він був абсолютно простою людиною, починав простим послушником, ченцем. Перетерпів усі монастирські скорботи й випробування, пов’язані зокрема із заснуванням і облаштуванням обителі.

Він пережив і розквіт свого монастиря. Бачив на власні очі все те, про що йому говорила Пресвята Богородиця, вказуючи на це місце, як на одвіку обране Богом для облаштування святині.

Преподобний перебував і в злиднях, і в достатку. Розпоряджався величезними коштами, будуючи монастир. Але це ніяк не завадило його святості.

У скорботі чи радості він дякував Богові й повністю уповав на Нього і на заступництво Його Пречистої Матері. Наказуючи йому йти до Києва і будувати тут новий монастир, Вона сказала:

«Ти будеш кочергою в руках Божих, яка витягуватиме з пекельного полум’я людські душі. Господь Сам діятиме через Тебе, а ти не хизуйся, не хвалися й не думай, що ти якийсь особливий і достойний. Ти є тільки знаряддям у руках Промислу Божого».

І преподобний Іона в смиренні все життя проніс у серці ці слова.

***

Так само й ми, коли в нас щось виходить добре, коли бачимо плоди своєї праці, завжди повинні пам’ятати про те, що ми знаряддя в руках Господа, Його Промислу, і що це Господь через нас творить якісь добрі справи.

Пам’ятатимемо про це. А також про неминучість суду над нами і про те, що треба з розсудливістю ставитися до всіх ситуацій та обставин нашого життя, сподіваючись і довіряючи Господу. Амінь.

***

Відеоверсія проповіді також доступна на YouTube-каналі нашого монастиря:

Послухайте розповідь про те, як це відбувалося:

***

І вважаємо важливим також поділитися цими спогадами нинішнього намісника, а тоді послушника Києво-Печерської Лаври, архієпископа Іони.

Меня часто спрашивают, когда я впервые узнал о преподобном Ионе. Случилось это в начале 1990-х, когда я был послушником Киево-Печерской Лавры.

Я тогда прочёл жизнеописание старца, составленное в 1920-х годах монахами Ионинского монастыря, когда обитель формально уже была закрыта, но братия там жила, богослужения совершались. Монастырь перерегистрировали как трудовую общину — по законам того времени. Многие в таком замаскированном виде и выживали, правда, до жестоких 1930-х.

Те монахи и собрали всё, что сохранилось о преподобном Ионе: его воспоминания, впечатления современников о нём, записки, автобиографические заметки. Безо всякой литературной обработки это было помещено в один машинописный сборник, который передавался из рук в руки.

Собственно, таким самиздатовским образом тогда выходила вся религиозная литература: в советское время выпуск богослужебных, богословских книг был очень ограничен, да и вообще православное чтение было практически недоступно. Поэтому верующие, особенно счастливые обладатели печатных машинок, как могли распространяли слово Божие в среде православных людей.

Кстати, когда печатали на механических печатных машинках, число копий было ограничено. Бумажные листы перекладывались копировальной бумагой, и при печати могло выйти 2-3, максимум 4 читаемых экземпляра. Но когда в машинку закладывали 5, 6 и более листов, на последних текст получался еле-еле видимым.

Вот как раз в виде одной из таких печатных копий, которую с большим трудом можно было прочитать, и попалось мне жизнеописание преподобного Ионы.

Когда я прочёл текст, возникло некоторое смущение. Мы знаем, что старцу много раз являлась Пресвятая Богородица, святые, он беседовал с ними. И меня это смутило: как это так запросто можно говорить с Богородицей?

Своё недоумение я высказал одному из лаврских священников, у которого исповедовался. Батюшка сказал мне тогда какие-то совершенно простые слова — не помню дословно, но смысл тот, что ты ещё духовно не дорос до того, чтобы понять всю высоту жизни этого старца. И после этого я как-то совершенно успокоился, понял, что и правда, просто ещё чего-то не понимаю.

Уже по прошествии многих лет я вижу, что как тогда не дорос, так и сейчас ещё далеко мне до постижения высоты жизни этого великого, уникального святого, которому действительно являлась Сама Божия Матерь, который сподобился бесед с Богородицей.

Но теперь я полностью уверен, что всё так и было. Ведь преподобный был избранником Божиим, избранником Божией Матери. Любое древо познаётся по плодам, а мы знаем, какие плоды он по себе оставил. Именно благодаря этим плодам и благодаря вообще свету его личности, я полностью уверился: то, что он о себе говорил, что говорили о нём его современники, это настоящая, истинная правда.

…После перенесения в обитель мощей преподобного Ионы мне приснился необычный сон.

Как мы знаем, сны бывают трех видов: от Бога, от человеческого воображения и от дьявола.

От Бога сны посылаются или святым людям, пророкам — для каких-то глобальных, важных целей, или для нашего назидания, утешения, вразумления. Сны от человеческого воображения, как правило, трансформируют в сознании то, что с нами происходит в течение жизни. От дьявола сны приходят, чтобы нас смутить, напугать, огорчить и так далее.

За всю жизнь только дважды или трижды я видел сновидения, которые, во-первых, очень запомнились, а во-вторых, я считаю, что они действительно были от Бога — если судить по плодам.

Один из немногих таких, который ярко запечатлелся в памяти, был следующий.

Сразу после обретения и перенесения мощей преподобного в наш монастырь снится мне сон, что святой старец Иона ходит по обители. С таким хозяйственным видом обходит вокруг храма, везде заглядывает. Смотрит, где что обвалилось, где чего не хватает (а храм наш тогда находился в полной разрухе).

Вот походил он так, а потом и говорит: «Наконец-то я дома!»

Так ярко запомнилось мне это, до сих пор стоит перед глазами… Действительно, сейчас преподобный у себя дома. Он здесь настоятель, он управляет своей обителью и, надеюсь, молится о нас — всех тех, кто здесь живёт и кто приходит в наш монастырь на молитву.

Сама подія обрітення мощей відбувалася в ніч на 5 жовтня 1993 року на Звіринецькому кладовищі міста Києва.

Як це відбувалося, розповідає намісник нашого монастиря архієпископ Обухівський Іона.

А супроводити розповідь владики ми хочемо чудовими фотографіями Віктора Кушніра з цьогорічної святкової служби в день обрітення мощей святого старця Іони.

***

Трижды в году совершается память преподобного Ионы Киевского: 22 января празднуется его преставление, в Неделю по Воздвижении — перенесение мощей, 4 ноября — прославление в лике святых. Это праздничные дни для Киевского Свято-Троицкого Ионинского монастыря.

Но, хоть они и радостны, всё равно несут в себе оттенок горечи — из-за всего, что происходило в советское время, в разгар хрущёвской эпохи.

«Вы, батюшка, мученик»

Создавая свою обитель, преподобный Иона пережил немало скорбей. «Вы, батюшка, мученик», — говорили ему. А он отвечал: «Нет, я после смерти буду мучеником». И действительно, его предсказание сбылось.

В 1966 году руководство Академии наук, в ведении которой находился Троицкий храм, решило обустроить в церкви музей ботаники. Составили проект (он сохранился в архиве монастыря), по которому храм после капитальной перестройки должен был напоминать один из павильонов ВДНХ — с серпами, молотами и прочей атрибутикой советской власти. Под куполом планировали установить памятник Мичурину.

В связи с этим были вскрыты захоронения преподобного Ионы и епископа Виталия — его духовного чада, проживавшего на покое в Ионинском монастыре и также погребённого под полом Троицкого храма. Захоронение епископа Виталия было разграблено и сожжено, от тела остались только обгоревшие косточки.

Но над преподобным Ионой поглумились с особой жестокостью. После вскрытия его склепа обнаружилось, что мощи полностью нетленны. Сотрудники ботанического сада, работавшие в то время, говорят, что ни разу не видели, чтобы человек после стольких лет пребывания в земле выглядел будто только что умерший. Тело, лицо, борода, руки — всё полностью сохранилось.

Но это явное чудо не остановило безбожников. Пока гроб с телом стоял в неохраняемом храме, у мощей оторвали главу. По рассказам местных жителей, ею даже играли в футбол по церкви, а затем продали художникам, которые, выварив её и сняв кожу, сделали из неё череп для зарисовок.

В наше время мы пытались найти главу преподобного, искали свидетелей. Даже удалось отыскать одного из тех двух художников, но выяснилось, что череп преподобного ещё в те времена «уехал» в Казахстан, и там следы теряются.

Уступил преподобному своё место на кладбище

В таком поруганном виде гроб с телом старца находился в храме, когда об этом узнали верующие. Один из священнослужителей, игумен Игорь, написал руководству ботсада заявление, что является племянником преподобного и просит отдать ему тело для погребения. Естественно, ему не отказали, потому что всё равно нужно было гроб куда-то девать. Так мощи оказались захоронены на городском Зверинецком кладбище. Было это в октябре 1966 года.

Интересно, что отец Игорь на то время имел онкологический диагноз и место на кладбище приготовил для себя, однако уступил его преподобному, и по молитвам нашего святого старца произошло чудо: отец Игорь тогда полностью исцелился, жил ещё очень долго и умер всего несколько лет назад.

Могила старца Ионы на Зверинецком кладбище всегда почиталась киевлянами: люди приходили, служили панихиды, просили благодатной помощи у преподобного и получали просимое. Ведь, как читаем в Псалтыри, «в память вечную будет праведник» (Пс. 111:6). И действительно, память о праведнике, несмотря на все гонения, сохранилась. Хотя в то время многие верующие были погружены в уныние и даже в отчаяние, когда после кратковременной оттепели начались жестокие гонения на веру, а генсек Хрущёв пообещал показать в 1980 году по телевизору последнего попа.

Но были и те, кто твердо верил в силу Божию, помня слова премудрого Соломона — «и это пройдёт». Они понимали, что и это богоборческое время, как и многие другие периоды гонений в истории нашей Церкви, закончится.

Новые руки от преподобного

И действительно, так и случилось. В начале 1990-х, когда возродился Ионинский монастырь, Блаженнейший митрополит Владимир, который тогда только год как был на Киевской кафедре, благословил нашего первого настоятеля — архимандрита Агапита — обрести мощи преподобного Ионы и перенести их в родную обитель.

И вот, осенью 1993-го братия собралась на Зверинецком кладбище, отслужили по старцу панихиду и стали копать. А место там достаточно влажное, поэтому, когда обнаружили крышку гроба, оказалось, что от времени и сырости она истлела и провалилась. Пришлось извлекать по частям. И лишь после этого открылись мощи преподобного Ионы.

Все убедились в том, что это гроб старца, когда на месте головы нашли мешочек с обгоревшими косточками (о том, что останки епископа Виталия также положили в гроб к преподобному, рассказывали старые монахи).

Нижнюю часть гроба извлечь было невозможно, так как она буквально срослась с землей. Мощи были переложены на белое полотно и перевезены в Ионинский монастырь. А гроб уже извлекали по частям, после чего также перенесли в обитель, собрали, помыли, высушили, положили туда облачение, найденное при обретении, и выставили под стеклом при входе в храм.

Мощи преподобного были омыты, облачены в новые одежды и на праздник Покрова Божией Матери в 1993 году торжественно перенесены на место своего первоначального упокоения, где находятся и сейчас.

Кстати, во время обретения произошло ещё одно чудо. На кладбище нам помогал работник Киево-Печерской Лавры. Когда он пришёл домой, то рассказал своей жене, где был, что делал и какую святыню обрели в эту ночь. После этого лёг спать, а жене под утро приснился преподобный Иона, который попросил её прийти к нему на могилу и всё там убрать. Накануне женщина получила на химическом производстве сильнейший ожог кистей рук, но не посмела ослушаться, пришла на кладбище и увидела, что, так как мощи обретали ночью, на могиле действительно осталось достаточно много щепок от гроба, частей облачения. Своими перебинтованными руками женщина всё это собрала в банку и принесла в монастырь. Я принял у неё сосуд с частицами гроба и облачения, и мы попрощались.

На следующее утро — ещё храм не открылся, а женщина уже стояла перед дверями со слезами на глазах и показывала свои полностью исцелённые руки. Причём кожа на руках была как у новорождённого — розовая, гладкая и чистая. В ту ночь преподобный исцелил эту женщину, и она с радостью пришла поблагодарить Господа и Его молитвенника — нашего киевского чудотворца — за это чудо.

Смерть как праздник

Многие, даже верующие, церковные люди удивляются: зачем столько внимания мёртвым телам святых? Почему вообще мы празднуем преставление, обретение, перенесение мощей?

В Церкви в принципе много вещей парадоксальных, и человеку, не живущему мерками вечной жизни, они малопонятны. Например, в обществе принято отмечать дни рождения. Однако в случае со святыми мы их почти никогда не празднуем, только дни смерти, отшествия ко Господу. Ведь все мы созданы для вечности, и смерть — это не что иное, как рождение в Жизнь Вечную. И для праведника смерть — приобретение того, к чему он такими трудами стремился: полного богообщения, не ограниченного какими-то земными мерками, болезнями, телесными немощами. Нам сложно представить, как там всё будет, но, по слову апостола, «не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его» (1 Кор. 2:9).

Есть замечательная пословица: «Конец — делу венец». Всегда кончина является венцом жизни. Как говорят, Господь забирает человека или максимально готовым, когда он полностью созрел для Царствия Божиего, или максимально неготовым, когда, сколько уже ни проживёт, всё равно не изменится и лучше не станет.

Как умирали тираны, убийцы? Перед смертью они не знали покоя, терзались и уходили так, как предупреждал псалмопевец, говоря: «Смерть грешников люта» (Пс. 33:22). И как умирали праведники: из житий первых христианских мучеников узнаём, какие удивительные чудеса связаны даже с их смертью — когда сами мучители зачастую оставляли язычество и становились христианами.

Уже из более поздних источников известно, как оканчивалась земная жизнь великих старцев — в келии, в окружении духовных чад, сомолитвенников. Кончина праведников была такой, о которой мы просим на каждом богослужении: «безболезненной, непостыдной, мирной». Была настоящим успением — когда человек просто засыпал, чтобы проснуться уже в Царствии своего Господа, Которого всем сердцем любил и к Которому всей своей жизнью стремился.

Вот, собственно, такие дни мы и празднуем.

Хотя слово «праздник» в данном случае не совсем отражает смысл того, что происходит. Значительно ближе по смыслу украинское слово «свято». Потому что, когда вспоминаем то или иное событие священной истории, чтим память того или иного праведника, мы прикасаемся к святыне, становимся хоть чуть-чуть, но сопричастниками великих и таинственных событий.

Некоторые праздничные богослужебные тексты прямо призывают: взыдем на Голгофу вместе со Христом, вместе с Его ученики взыдем на гору Фаворскую… Церковь на богослужении всех нас приглашает прикоснуться к святыне. В этом, собственно, смысл праздничных дней — подойти, быть рядом с Господом в Его земной жизни, в Его страстях, в Его воскресении, стать рядом со святыми, которых мы почитаем, прикоснуться к их святости.

Да не смущается сердце ваше

Тела многих святых ещё при жизни были просвещены Божественным светом, изменены Божественной благодатью. Зачастую они приобретали какие-то необычайные свойства: постники-аскеты многие годы находились в условиях, в которых даже животные не могли бы выжить; пытки, которым подвергали мучеников, человеку в обычном состоянии вынести было невозможно.

И буквально с первых веков христиане с особым трепетом относились к телам мучеников как к свидетельству их подвига, жизни во Христе. Тем более что мощи многих святых были до времени сокрыты — например, глава святого Иоанна Предтечи. В церковном календаре есть целых три празднования её обретения. У этой святыни драматичная история: каждый раз нахождение главы становилось настолько великим событием, что Церковь зафиксировала это в своём богослужебном круге.

Хотя не всегда мощи были недоступны. Например, гроб с телом святителя Феодосия Черниговского изначально находился в склепе под Борисоглебским собором города Чернигова. К святителю приходило очень много людей, было зафиксировано множество случаев благодатной помощи и исцелений, и, когда состоялась канонизация, гроб торжественно перенесли в Троицкий собор, в котором святой Феодосий служил, будучи Черниговским архипастырем. Поэтому праздника обретения его мощей нет – только прославление в лике святых.

Но происходило и такое, как в случае с нашим преподобным Ионой. Когда после всех надругательств и скитаний святыня была обретена и перенесена в обитель, это стало настоящим торжеством не только для братии нашего монастыря, но и для всех православных киевлян, всех людей, которые получили возможность молиться нашему святому старцу у его мощей, просить его благодатного заступничества перед Господом.

Хочемо поділитися з вами не тільки раритетними зображеннями колись спаплюженого атеїстами і нині відновленого Троїцького собору, а й згадати, як узагалі відбувалося відродження нашого монастиря.

(Детальніше про історію обителі дивіться в спеціальному розділі на нашому сайті: https://iona.kiev.ua/istoriya-monastyrya/)

***

Сучасний літопис славної обителі великого старця Іони починається 1991 року.

Спочатку храм був закритий і служби звершувалися на паперті — і в дощ, і в лютий мороз. Коли парафіяни вперше увійшли до соборного храму (це сталося останньої неділі листопада), святиня постала перед ними суцільною руїною — без іконостасу, без стелі, з глибокими тріщинами в стінах.

Після багатьох років запустіння тут знову зазвучали слова молитов святої Літургії. З того пам’ятного дня почалося нове життя у відродженій обителі преподобного Іони.

Невтомно працювала нечисленна братія на чолі з намісником архімандритом Агапітом (нині митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський). Для відродження монастиря багато робили благочестиві миряни.

Спільними силами братії та парафіян підняли куполи, перекрили дах, стелі, розпочали реставраційні роботи. Кожен допомагав чим міг.

Особливою радістю відзначився день 5 жовтня 1993 року. Цього дня з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира (†2014) святі й нетлінні мощі преподобного Іони було перенесено зі Звіринецького цвинтаря до соборного храму на місце первісного поховання.

З поверненням головної святині в серця насельників повернулася упевненість, що відродиться монастир старця Іони та здійсниться обітниця Цариці Небесної, Яка колись пообіцяла преподобному, що «іноків багато буде на місці цьому, і пошле Господь Бог благодать на це місце та на тих, що живуть на місці цьому».

Знову, як із життєдайного джерела, почали виливатися чудеса за молитвами преподобного. Одне з них сталося одразу після перенесення його мощей.

На могилі, звідки переносили тіло старця, залишилося багато трісок від його труни. Уночі в сонному видінні з’явився преподобний одній благочестивій жінці, яка напередодні сильно обпалила кислотою руки, і велів зібрати трісочки, щоб не залишилися зневаженими.

Попри важку травму, жінка одразу вирішила виконати повеління старця. Зазнаючи сильного болю, вона акуратно прибрала місце, де спочивав преподобний Іона, а тріски від труни принесла в монастир. Наступного дня, рано вранці, здивована жінка прийшла до настоятеля показати повністю зцілені кисті рук зі здоровим рожевим кольором шкіри.

З огляду на широке шанування старця Іони Київського і велику кількість чудес, що відбуваються за його молитвами, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви його було причислено до лику святих.

25 липня 1999 року, в день пам’яті ікони Божої Матері «Троєручиця», митрополит Володимир освятив хрест, встановлений на місці явлення преподобному Іоні Божої Матері.

Наступник владики Агапіта архімандрит (нині архієпископ) Іона продовжив нелегку працю з відновлення обителі свого небесного покровителя.

Сьогодні Свято-Троїцький храм постає перед очима тисяч його відвідувачів з різних кінців нашої країни і зарубіжжя в оновленому вигляді — з різьбленим іконостасом і прекрасними розписами. Кожного святкового дня до нього вервечкою прямують люди, які поспішають відірватися від повсякденної суєти.