Архієпископ Іона — про те, до яких роздумів має підштовхнути нас Притча про сіяча.
Притча, яка цієї неділі звучатиме під час Євангельського читання на літургії, всім відома. Подібно до того насіння, яке сіяв Сіяч, свого часу вона впала в серце кожної людини. Адже якщо ми перебуваємо в храмі, отже, колись Господь посіяв у нашому серці зернятко віри, воно проросло і принесло певні плоди.
Звісно, плоди в кожного різні. У когось плід колоситься, у когось тільки-тільки з’являються перші несміливі сходи, а в когось зерно, можливо, проросло, але дещо зів’яло. І тим не менше, раз ми стоїмо в храмі, значить, не даремно впало зерно на ґрунт нашого серця.
Але давайте замислимося про те, як ми доглядаємо за ґрунтом нашої душі, нашого серця. Як обробляємо ту рослину, яка виросла з маленького зернятка віри. Наскільки працюємо над собою. Адже Слово Боже, про яке говориться в нинішньому Євангельському читанні, це не тільки слова Христа. Це і Сам Христос, тому що, як ми знаємо, Христос іменується Словом Божим.
Ідеал життя кожної людини — жити так, щоб сказати разом з апостолом Павлом, що «вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Тобто кожен вчинок, кожна думка, кожен порух душі апостол вивіряв відповідно до того, що Господь перебуває, живе в ньому.
І ми на кожній літургії причащаємося, з’єднуємося з Христом. Як же ми Його потім зберігаємо в душі та серці протягом наступного тижня? Чи живемо ми так, що можемо сказати: «Уже не я живу, а живе в мені Христос», чи життя наше протікає зовсім не у відповідності до цих слів?
Думаю, кожному варто про це замислитися. Адже ми християни не тільки дві години недільної літургії, не тільки під час ранкових і вечірніх молитов. Ми християни кожну секунду нашого життя.
Будемо пам’ятати про те зернятко віри, яке посіяв у нас Господь, яке Він поливав і поливає Своєю благодаттю, але від нас залежить, як дбати і які умови створювати для цього росточка. І будемо прагнути до того, щоб мати дерзновення разом з апостолом говорити, що не я живу, а живе в мені Христос, Слово Боже. Амінь.
***
