У третю неділю після Великодня ми вшановуємо пам’ять тих, хто сповістив нам про Воскресіння Христове, хто переконав нас у правдивості воскресіння Христа й надалі трудився, проповідуючи Євангеліє.
Минулої неділі ми читали про утвердження апостола Фоми, сьогодні ж згадуємо тих хоробрих людей, які, коли вже, здавалося б, усе було погано, не відступили від Христа.
Як відомо, чимало ізраїльтян, у тому числі апостоли, сподівалися на прихід Месії. Лише після воскресіння Христа і зішестя Святого Духа учні зрозуміли, ким був Ісус, а в той час, коли Він проповідував, ніяк не могли усвідомити, що Царство Його не від цього світу, що Христос — не визволитель Ізраїлю, а Спаситель усього людства. І коли після Його розп’яття всі надії згасли, найхоробріші учні Христові — Никодим та Йосип Аримафейський — взяли в Пілата тіло Ісуса для поховання.
Жінки-мироносиці, яких ми теж сьогодні згадуємо, приготували все необхідне для поховання та прийшли дуже рано, щоб помазати померлого особливими пахощами. Але замість цього вони побачили камінь, відвалений від гробу, похоронні одежі, що лежали на тому місці, де перебувало тіло Ісуса, та ангела, який сповістив їм про воскресіння Христа. Як сказано в Євангелії, вони зі страхом втекли з того місця.
Чому зі страхом? Новина ж радісна. Та спробуймо уявити їхні почуття. Тільки потім вони зрозуміли можливість воскресіння розіп’ятої людини й усвідомили, що це не просто людина, а Боголюдина. Але коли побачили могилу порожньою й почули страшні слова ангелів, що Христос зустріне їх разом з учнями в Галілеї, вони втекли налякані.
І в цьому, мені здається, дуже яскраво проявляється жіночий характер. Ті його особливості, які в звичайному житті часто виглядають вадами — емоційність, певна безрозсудність, довіра своєму серцю, а не розуму — у випадку з мироносицями якраз прославили їх. Бо коли Христа взяли під варту, апостоли розсудливо розбіглися й сховалися, і лише мироносиці йшли за Ним.
Ми знаємо, що Іоанн Богослов теж стояв біля хреста, знаємо апостола Фому, який пішов за Христом, але змушений був тікати. Знаємо про зречення апостола Петра, який спробував бути зі своїм улюбленим Учителем, але щойно його впізнала служниця, він тричі зрікся свого Бога.
А мироносиці перебували з Ісусом до кінця. Тому що довіряли не своєму розуму, який диктував зовсім інші вчинки — піти, сховатися, відвернутися, — але слухали своє любляче серце. І першими дізналися про воскресіння нашого Господа. Це був знак благовоління Господа до їхнього палкого серця й до їхньої любові.
Після Воскресіння мироносиці продовжили проповідь про Христа, понесли євангельську звістку по всьому світу. За ними в історії Церкви і впродовж усіх століть християнства пішло безліч інших жінок: мучениці та сповідниці перших століть, перші дияконіси і всі ті, хто служив Церкві в часи благополучного періоду її існування. Це й наші бабусі, які зберегли для нас віру, таємно хрестили багатьох із нас і навіть у небезпеці ходили до храмів і молилися.
І зараз у Церкві величезна кількість учениць Христа, мироносиць. Ті, хто мужньо сповідує своє православне віросповідання, допомагає в храмах, посильно служачи своєму улюбленому місцю молитви. Ті, хто приносить Христу хоч маленьку крапельку миру, малу частину своїх трудів, своєї любові.
Дай Боже, щоб приклад мироносиць, цих хоробрих, мужніх жінок, надихав усіх нас. Щоб у потрібний момент, коли йтиметься про Істину, про сповідання віри, ми завжди мали перед очима їхній приклад. Щоб ми не послухалися боягузливого голосу розуму й не поводилися по-юнацьки, підкоряючись логіці й розрахунку, а горіли серцем та любов’ю до нашого Творця і так само сповідували Христа, як Його сповідували мироносиці. Амінь.
Фото: Сергій Рижков
***
Відео цієї проповіді дивіться та слухайте на YouTube-каналі Іонинського монастиря:
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
