Про що важливо пам’ятати кожному, хто насправді прагне спасіння, — слово архієпископа Обухівського Іони в неділю 4-ту після Великодня, про розслабленого.
***
У четверту неділю після Великодня в храмах читається євангельська розповідь про паралітика — дуже важлива для кожної людини, яка прагне жити духовним життям, справді хоче спастися, увійти в Царство Небесне. Причому дієво цього прагне.
Євангеліє розповідає про паралізовану людину. Описується Єрусалим, Овечі ворота, через які в місто заганяли овець для жертвопринесення в Єрусалимському храмі. Біля воріт знаходилася Овеча купіль, по-єврейськи Віфезда, тобто «дім милосердя». Купіль являла собою ємність з водою на зразок басейну, навколо п’ять галерей, і в цих галереях лежало безліч людей — кульгавих, сліпих, паралізованих, хворих на найстрашніші хвороби.
Час від часу Ангел Господній сходив до купелі та збурював у ній воду. Той, хто першим занурювався після цього, отримував зцілення від усіх своїх недугів.
В Єрусалимі існує переказ: Ангел сходив до дерева, з якого згодом було зроблено Хрест Господній. Коли Христа хотіли розіп’яти, спеціально дістали з цієї купелі дерево, що лежало на дні, щоб не тільки розп’яття, але й несення Хреста на Голгофу стало максимально болісним. Бо, як відомо, деревина, наповнюючись водою, стає дуже важкою.
Але що це була за купіль? У ній омивали нутрощі тварин перед тим, як принести в жертву. Прямо тут заколювали овець, зливали кров і після цього, вже без крові, несли на жертовник для спалювання.
Тільки уявіть собі це моторошне і страшне місце. Басейн, повний кривавої води й того, що колись знаходилося в нутрощах тварин. Хто бував у Єрусалимі, знає, яка там дика спека — як її переносити людям, особливо позбавленим можливості рухатися? Памперсів тоді не існувало, громадських туалетів з каналізацією теж. Сміття, мухи і роками в цьому всьому лежать паралізовані, нерухомі, хворі люди, чекаючи, коли Ангел зійде в цю воду, і вони зможуть отримати зцілення.
Можна уявити, що там творилося, коли вода збурювалася. Як усі ці нещасні кидалися до цього страшного кривавого басейну…
Був там один чоловік, який 38 років лежав паралізований. Невідомо, чи провів він усі ці роки біля купелі, але явно перебував там дуже довго. Бо коли Христос запитав його: «Чи хочеш зцілитися?», він сказав: «Дуже хочу, але завжди, коли сходить Ангел, хтось раніше за мене встигає увійти у воду. А в мене немає людини, яка б мені допомогла».
Христос миттєво зцілив його і сказав: «Візьми своє ліжко (тобто підстилку, на якій він лежав на каменях) і йди додому».
Яке полегшення для цього нещасного! Крім того, що отримав здоров’я і можливість ходити, він ще й вирвався з моторошного приміщення, де перебував довгі роки, мучився і чекав зцілення.
***
Це дуже важливо для нашого духовного життя — завжди пам’ятати, що якщо ми прагнемо жити по-божому, вкрай небезпечно сподіватися на себе або кого-небудь іншого. Треба покладатися тільки на Господа, на Його всемогутню благодать, на Його силу, яка зможе підняти нас із нашого духовного розслаблення.
Тому що, я думаю, ті християни, які тверезо ставляться до себе й розуміють, наскільки вони далекі від євангельської досконалості, почуваються інколи тим нещасним паралітиком, який лежить у смердючому, повному комах місці, прагне зцілення, але зробити нічого не може.
Тільки коли ми повністю усвідомлюємо свою безсилість стати кращими й закликаємо Бога: «Господи, допоможи мені! У мене немає людини, яка б допомогла. У мене немає сил, щоб зцілитися самому, стати кращим. Господи, зціли мене!», Сам Господь приходить і звільняє нас від будь-якої немочі, від будь-якого гріха. Дає сили й рішучість боротися з гріхом, посилає Свою благодатну допомогу.
Дорогі мої, пам’ятаймо про цього нещасного паралізованого, який, вже зневірившись і розуміючи, що тут, на землі, йому ніхто не допоможе, отримав зцілення від Самого Господа. І коли ми закличемо Господа на допомогу, Він обов’язково нас почує і Своїми шляхами, Своїм промислом, Своєю благодаттю змінить нас на краще.
