Не ставити Богові зухвалих запитань та адекватно оцінювати власні сили — чого ще навчає нас нинішнє Євангельське читання? Архієпископ Обухівський Іона, слово в неділю 27-му після П’ятдесятниці.
Якби людина дійсно виконувала заповіді
Цієї неділі в храмах за богослужінням читався уривок з Євангелія про багатого юнака (Лк. 18, 18-27). Ми не знаємо, з якими думками він запитував Христа «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» — його справді цікавило це питання, чи він хотів, як часто робили фарисеї, спіймати Христа на слові. Але, судячи з тієї відповіді, яку отримав, очевидно, все було не так просто.
Це не був простець, що всім серцем бажав увійти в Царство Боже. Бо коли Іісус перерахував йому основні заповіді, той цілком спокійно й легковажно відповів: «Усе це зберіг я від юності моєї» (Лк. 18, 21).
Одразу постає запитання: яка нормальна людина при здоровому глузді може сказати про себе, що вона виконала всі заповіді Божі? Думаю, кожен, хто бодай трохи аналізує свої вчинки та дивиться вглиб себе, чудово розуміє, що абсолютно в кожній заповіді в нього є проколи. Десь більші, десь менші; десь на рівні думок, а десь узагалі зіяє величезна чорна діра. Кожен, хто пильнує себе, прекрасно усвідомлює, що насправді він собою являє. І все ж юнак самовпевнено сказав, що всі заповіді він виконав.
Тоді Христос запропонував простий тест: «Усе, що маєш, продай і роздай убогим» (Лк. 18, 22). Господь знав серце цього чоловіка, про його прив’язаність до свого статку й випробував його. Той же, як каже Євангеліє, «Почувши це, засмутився, бо був дуже багатий» (Лк. 18, 23). Тобто зламався одразу, на першому ж завданні.
Напевно, якби людина дійсно виконувала заповіді, в неї не стояло б питання про прихильність до багатства. Тому що про милостиню, про милосердя чимало говориться в Старому Завіті, і використовувати свої статки, щоб служити всім, хто цього потребує, для неї було б природно. Швидше за все, їй навіть на думку не спало б так ставити питання, щоб отримати від Христа відповідь: «Візьми й роздай усе».
Половина із нас не готова принести бодай 15 хвилин у жертву Богу
Так і кожен із нас. Якщо Христос-Серцезнавець попросить нас відмовитися від якоїсь нашої «улюбленої» пристрасті, ми навряд чи пройдемо цей тест.
У кожного є свої залежності, свої гріхи. У кожного є місця, в яких він раз по раз проколюється, послизається, втрачає рівновагу й падає, порушуючи заповіді Божі. І сьогоднішнє Євангеліє — привід замислитися, чи готові ми хоча б до мінімальної жертви. Чи готові розпочати принаймні з дрібниць: скажімо, пожертвувати своїм часом, який витрачаємо на себе, на свої розваги, на Facebook, на телевізор — на що завгодно, крім читання Святого Письма, молитви та духовних книг?
Сьогодні на початку літургії в храмі стояло рівно вдвічі менше людей, ніж присутні зараз. Про що це говорить? Що половина із нас не готова принести бодай 15 хвилин у жертву Богу. Адже Господь призначив нам зустріч тут, у цьому небі на землі, рівно на 9 годину ранку. Ми не дозволяємо собі запізнюватися на зустріч із чиновниками, але на зустріч із Богом раз по раз спізнюємось, причому робимо це уперто й постійно.
Чи готові ми піти на цю мінімальну жертву? Судячи з усього, ні. Судячи з усього, ми так само далекі від Царства Божого, як той юнак, який не захотів розлучитися зі своїм багатством.
Будь ласка, задумайтеся над цим. Подумайте, що са́ме віддаляє вас від Бога — щоб хоч чимось пожертвувати заради нашого Господа. Щоб слова, якими Господь звернувся до багатого юнака, не стосувалися нас, і щоб нам не засмутитися, якщо Христос запитає: «Чи готовий ти приходити на кожне богослужіння вчасно? Чи готовий ти читати щодня Євангеліє, молитися вранці та ввечері?»
Давати місце Богу діяти в нас
Однак потрібно пам’ятати, що цей уривок з Євангелія закінчується дуже оптимістичними словами: «Неможливе людям можливе Богові». Дійсно, коли ми вступаємо на шлях подвигу, коли хочемо стати хоч трохи кращими, ми не повинні покладатися тільки на свої сили — на свою силу волі, пунктуальність тощо. Потрібно давати місце Богу діяти в нас.
Давайте від сьогодні покладемо собі на серце одну думку: «Господи, по Твоїй благодаті я наступного разу прийду до храму вчасно. Господи, по Твоїй благодаті я почну робити добрі справи. Господи, з Твоєю допомогою з наступного вечора обов’язково щодня читатиму вечірні молитви. Заради Тебе, з Твоєю допомогою я готовий на жертву — хоч на маленьку, мізерну, але жертву…»
Я бажаю всім нам, і собі в тому числі, щоб Євангеліє допомогло нам стати ближчими до Бога. Щоб ми зробили бодай один крок на шляху до позбавлення від наших пристрастей і гріховних звичок, щоб і нам, як цьому юнакові, не відійти від Христа у скорботі. Амінь.
