Архієпископ Іона — про те, як нам не уподібнитися юнакові, який відійшов від Христа у скорботі. Слово на євангельське читання в неділю 12-ту після П’ятдесятниці.
Цієї неділі в храмах за недільним богослужінням читається уривок з Євангелія від Матфея (глава 19):
16: І ось, хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий! що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?
17: Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, як тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуй заповідей.
18: Говорить Йому: яких? Іісус же сказав: не вбивай; не перелюбствуй; не кради; не лжесвідчи;
19: шануй батька й матір; і: люби ближнього твого, як самого себе (Вих. 20,13–16; Лев. 19,18).
20: Юнак говорить Йому: все це я зберіг з юності моєї; чого ще не вистачає мені?
21: Іісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.
22: Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато майна.
23: Іісус же сказав учням Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти в Царство Небесне;
24: і ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.
25: Почувши це, учні Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастись?
26: Іісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливе.
Що ми насправді собою являємо
Ми не знаємо, з якими думками юнак запитував: його справді цікавило це питання, чи він хотів, як часто робили фарисеї, підловити Христа. Але, судячи з тієї відповіді, яку він отримав на своє запитання, очевидно, все було не так просто.
Напевне, це не був простець, який усім серцем бажав увійти в Царство Боже. Бо коли він запитав Христа, що робити, аби наслідувати життя вічне, й Господь перерахував основні заповіді, юнак цілком спокійно й легковажно відповів: «Все це зберіг я від юності моєї» (Мф. 19, 20).
Одразу постає запитання: яка нормальна людина при здоровому глузді може сказати про себе, що вона виконала всі заповіді Божі? Думаю, кожен, хто бодай трохи аналізує свої вчинки та дивиться вглиб себе, чудово розуміє, що абсолютно в кожній заповіді в нього є проколи. Десь більші, десь менші; десь на рівні думок, а десь узагалі зіяє величезна чорна діра. Кожен, хто пильнує себе, прекрасно усвідомлює, що насправді він собою являє. І все ж юнак самовпевнено сказав, що всі заповіді він виконав.
Тоді Христос запропонував простий тест: «Візьми своє майно й роздай бідним» (Мф. 19, 21). Господь знав серце цього юнака, знав його прив’язаність до свого статку й випробував його. Юнак же, як каже Євангеліє, «відійшов у скорботі» (Мф. 19, 22). Тобто зламався одразу, на першому ж завданні.
Напевно, якби людина дійсно виконувала заповіді, в неї не стояло б питання про прихильність до багатства. Тому що про милостиню, про милосердя чимало говориться в Старому Завіті, і використовувати свої статки, щоб служити всім, хто цього потребує, для неї було б природно. Швидше за все, їй навіть на думку не спало б так ставити питання, щоб отримати від Христа відповідь: «Візьми й роздай усе».
Хоч чимось пожертвувати заради нашого Господа
Так і кожен із нас. Якщо Христос-Серцезнавець попросить нас відмовитися від якоїсь нашої «улюбленої» пристрасті, ми навряд чи пройдемо цей тест.
У кожного є свої залежності. У кожного є свої гріхи. У кожного є місця, в яких він раз по раз проколюється, послизається, втрачає рівновагу й падає, порушуючи заповіді Божі.
І сьогоднішнє Євангеліє — привід задуматися, чи готові ми хоча б до мінімальної жертви. Чи готові хоча б із дрібниць почати: жертвувати, припустимо, своїм часом, який витрачаємо на себе, на свої розваги, на Facebook, на телевізор, на що завгодно, крім читання Святого Письма, молитви, духовних книг. Чи готові ми хоча б цим пожертвувати?
Сьогодні на початку літургії в храмі було рівно вдвічі менше людей, ніж стоїть зараз. Про що це говорить? Що половина із нас не готова принести навіть 15 хвилин в жертву Богу. Адже Господь призначив нам зустріч тут, у храмі, в цьому небі на землі, рівно на 9 годину ранку. Ми не дозволяємо собі запізнюватися на зустріч із чиновниками, але на зустріч із Богом раз по раз спізнюємось, причому робимо це уперто й постійно.
Чи готові ми піти на цю мінімальну жертву? Судячи з усього, ні. Судячи з усього, ми так само далекі від Царства Божого, як той юнак, який не захотів розлучитися зі своїм багатством.
Будь ласка, задумайтеся над цим. Подумайте, що са́ме віддаляє вас від Бога — щоб хоч чимось пожертвувати заради нашого Господа. Щоб слова, якими Господь звернувся до юнака, не стосувалися нас, і щоб нам не засмутитися, якщо Христос запитає: «Чи готовий ти приходити на кожне богослужіння вчасно? Чи готовий ти читати щодня Євангеліє, молитися вранці і ввечері?»
Давати місце Богу діяти в нас
Однак потрібно пам’ятати, що цей уривок з Євангелія закінчується дуже оптимістичними словами: «Неможливе людям можливе Богові». І дійсно, коли ми вступаємо на шлях якогось подвигу, коли хочемо стати хоч трохи кращими, ми не повинні покладатися тільки на свої зусилля — на свою силу волі, пунктуальність тощо. Потрібно давати місце Богу діяти в нас.
Давайте від сьогодні покладемо собі на серце одну думку: «Господи, по Твоїй благодаті я наступного разу прийду до храму вчасно. Господи, по Твоїй благодаті я почну робити добрі справи. Господи, з Твоєю допомогою з наступного вечора обов’язково щодня читатиму вечірні молитви. Заради Тебе, з Твоєю допомогою я готовий на жертву — хоч на маленьку, мізерну, але жертву…»
Я бажаю всім нам, і собі в тому числі, щоб Євангеліє допомогло нам стати ближчими до Бога. Щоб ми зробили бодай один крок на шляху до позбавлення від наших пристрастей і гріховних звичок, щоб і нам, як цьому юнакові, не відійти від Христа у скорботі. Амінь.
