«Сьогоднішня притча відома всім, і вона насамперед про те, що нам завжди потрібно пам’ятати про мету нашого життя і про те, що невідворотним є суд. Обов’язково за підсумками нашого життя нас будуть судити», — архієпископ Обухівський Іона.
Господь, розповідаючи цю притчу, наводить найбільш яскраві приклади, щоб слухачам було зрозуміло. Але на місці Лазаря в раю міг опинитися багатий, а на місці багатого в пеклі міг опинитися жебрак Лазар.
Адже очевидно, що Лазар ніс ті скорботи, які згадуються в притчі, без нарікання чи роздратування, з довірою Богові, з упованням на Нього. Багатий же явно забував дякувати Богові за благодіяння і марнував час у розвагах та веселощах.
Злидні чи багатство не є однозначними критеріями, які визначають загробну долю кожного. Усе залежить від того, як ми ставимося до того стану, в якому перебуваємо.
Нам сказано: «Завжди радійте. Безперестанку моліться. За все дякуйте» (1Фес. 5, 16-18). Апостол Павло не сказав: «Дякуйте тільки за здоров’я, достаток та щастя». Він сказав: «Дякуйте за все, що трапляється у вашому житті — і за радість, і за скорботи, і за достаток, і за часи скрути».
Потрібно завжди дякувати Богові й обов’язково включати благий помисел. Це, здавалось би, абсолютно природно, очевидно й зрозуміло. На жаль, не всі так роблять.
Проте дуже важливо дякувати Богові за випробування. Знаходити сенс, для чого вони нам посилаються.
Часто ми настільки загрузаємо в своїх думках, марнославних устремліннях і переконаннях, що буквально відриваємося від землі. І щоб якось нас поставити на місце, милостивий Господь попускає нам постраждати й перенести ті чи інші спокуси.
Добре, якщо ми бачимо, для чого вони нам попускаються, робимо висновки, виправляємося та змінюємо своє життя. Тоді, дійсно, вони приносять нам благо.
***
4 листопада ми згадуємо подію, яка відбулася 1999 року, коли нині покійний Предстоятель нашої Церкви, Блаженніший Митрополит Володимир очолив урочисте прославлення в лику святих нашого преподобного.
Старець Іона прожив довге та складне життя. Він був абсолютно простою людиною, починав простим послушником, ченцем. Перетерпів усі монастирські скорботи й випробування, пов’язані зокрема із заснуванням і облаштуванням обителі.
Він пережив і розквіт свого монастиря. Бачив на власні очі все те, про що йому говорила Пресвята Богородиця, вказуючи на це місце, як на одвіку обране Богом для облаштування святині.
Преподобний перебував і в злиднях, і в достатку. Розпоряджався величезними коштами, будуючи монастир. Але це ніяк не завадило його святості.
У скорботі чи радості він дякував Богові й повністю уповав на Нього і на заступництво Його Пречистої Матері. Наказуючи йому йти до Києва і будувати тут новий монастир, Вона сказала:
«Ти будеш кочергою в руках Божих, яка витягуватиме з пекельного полум’я людські душі. Господь Сам діятиме через Тебе, а ти не хизуйся, не хвалися й не думай, що ти якийсь особливий і достойний. Ти є тільки знаряддям у руках Промислу Божого».
І преподобний Іона в смиренні все життя проніс у серці ці слова.
***
Так само й ми, коли в нас щось виходить добре, коли бачимо плоди своєї праці, завжди повинні пам’ятати про те, що ми знаряддя в руках Господа, Його Промислу, і що це Господь через нас творить якісь добрі справи.
Пам’ятатимемо про це. А також про неминучість суду над нами і про те, що треба з розсудливістю ставитися до всіх ситуацій та обставин нашого життя, сподіваючись і довіряючи Господу. Амінь.
***
