Про що не можна забувати в Прощену неділю — архієпископ Обухівський Іона (Черепанов).
Рай уготований для кожного з нас
Останньої неділі перед Великим постом ми знову й знову пригадуємо ту мету, яка стоїть перед кожним із нас — наслідувати Рай. І згадуємо Адама, який втратив Рай через нехтування заповіддю Божою, через свавілля.
Як ми пам’ятаємо, коли спочатку Єва скуштувала плід, торкатися якого їм було заборонено, а потім Адам, Господь почав шукати їх, поки вони ганебно ховалися від всевідаючого Бога: «Де ти, Адаме?» Однак Адам, на жаль, не зробив найпростішого кроку — не вийшов і не сказав: «Я тут, Господи, прости мене». Навпаки, почав виправдовуватися, перекладати всю провину на Єву, таким чином позбавляючи себе останньої можливості залишитися в Раю.
Тоді він іще не розумів, що втрачає і що з ним буде далі. Коли ж прийшов до тями і було запізно, звісно, він усе усвідомив, і в подальшому Адам і Єва все життя каялися за своє гріхопадіння, за порушення Божої заповіді.
І їх першими Господь вивів із пекла. На знаменитій іконі «Зішестя в пекло» ми бачимо, як Господь подає руку Адаму та Єві, виводячи їх і знову даруючи можливість перебування в райських обителях.
Рай уготований для кожного з нас, тому що Господь на хресті Своєю кров’ю змив первородний гріх. І ми уготовані для раю. Це місце нашого постійного проживання. Наше завдання — не позбутися його.
А позбавляємося ми раю, на жаль, через таке саме порушення заповідей і таке саме небажання сказати це просте слово «прости». Причому його потрібно говорити і Господу, коли ми грішимо перед Ним, і ближньому, перед яким ми завинили. Без цього неможливо увійти в рай.
Як прощати, коли не просять прощення?
Ми знаємо і чуємо з євангельського читання, що існує пряма залежність між тим, як ми прощаємо ближнього, і тим, як Господь прощає нас. У молитві «Отче наш» постійно промовляємо: «І відпусти нам провини наші, як і ми відпускаємо винуватцям нашим». Тобто Бог пробачить нас настільки, наскільки ми прощаємо тих людей, які згрішили перед нами.
Причому не потрібно чекати їхнього покаяння, щоб до нас прийшли з поклоном і вибачалися. У цьому випадку ми повинні наслідувати приклад Господа, Який молився за тих, хто розпинав Його: «Отче, прости їм, бо не відають, що творять». Адже Його розпинателі зовсім не збиралися каятися. Навпаки, свідомо перебували в процесі вбивства Боголюдини. Однак Христос пробачив їх.
Точно так само і нам не варто чекати, поки в нас попросять прощення. Від щирого серця слід прощати самому. Нехай навіть не висловлюючи це вголос, але в серці треба мати спокій щодо цієї людини, яка оступилася.
Ми не поставлені тут, на землі, когось судити
Також дуже важливо уникати осуду. Тому що коли ми когось засуджуємо, таким чином зазіхаємо на Боже, бо це винятково Його право.
Ми не поставлені тут, на землі, когось судити. Це не входить до нашої компетенції. Тільки Господь може це робити за ті чи інші проступки.
В апостольському читанні ми чули чудові слова апостола Павла:
«Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його» (Рим. 14, 4).
Це не наш раб. Це людина, яка має свої власні стосунки з Господом. Перед Ним грішить або підводиться, і Господь має силу її змінити, зробити кращою і привести до покаяння. Господь, а не ми.
Ми не Господь. Ми не маємо права на цю людину. Її життя не в наших руках. Тому, насправді, вкрай нерозважливо і навіть небезпечно не лише вголос, а й у серці засуджувати людей, бодай за їхні реальні провини.
Щоб не померти непримиренними
У нинішню, Прощену, неділю в храмах звершується дуже зворушливий Чин прощення. Він виник у давнину, коли ченці на час Великого посту йшли з монастирів у пустелю, звідки не всі поверталися. І щоб не померти непримиренними, і був встановлений цей чин, під час якого ми просимо Бога про благословення на Великий піст і про те, щоб піст пройшов для нас із користю, щоб ми змогли чистим серцем і чистою душею зустріти свято Великодня.
Наприкінці Чину прощення лунає великодній піснеспів, який нагадує про те, що піст — це дорога до Пасхи. Попереду на нас чекає Страсна седмиця, ми разом із Христом перебуватимемо і в Гефсиманському саду, і на Голгофі, і біля Погребальної печери. Закінчиться ця дорога Воскресінням Христовим, радістю входження всіх нас у райські обителі.
Насолодитися радістю покаяння
Найголовніше, іще раз наголошу, — не перекрити собі шлях у райські обителі. Зокрема для цього в перші чотири дні Великого посту, з понеділка до четверга, у храмах читатиметься Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського. Ці дивовижні молитви звернені до нашої занепалої та грішної душі, кожне слово викликає в серці розчулення і спокуту.
За традицією Києво-Печерської Лаври, в нашому монастирі цей канон співається на розспів на два хори з канонархом. Кожен вірш спочатку голосно проголошується, а потім його повторює хор. Таким чином усі слова добре чутно, вони зрозумілі, і можна справді насолодитися радістю покаяння, сприймаючи молитви і розумом, і серцем.
Канон триває з шостої до восьмої вечора, тобто є можливість приїхати після роботи. Детальніше можна ознайомитися з розкладом на сайті монастиря: https://iona.kiev.ua/rozklad-bogosluzhin/
Дорогі мої, будемо любити нашого Господа, прагнути до повернення в райські обителі, які для нас уже уготовані, і намагатися всією душею й усім серцем не засуджувати й прощати. Амінь.
***
Дивіться також відео цієї проповіді:
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
