Архієпископ Іона — про Притчу про сіяча та вибір, який нам доводиться робити щодня. Слово на Євангельське читання в Неділю 20-ту після П’ятдесятниці.
***
Притча про сіяча відома всім, навіть тим, хто не читав Євангеліє, тому що її зображення широко розповсюджене. У чому її сенс?
Христос дуже чітко розмежовує, як, залежно від того, на який ґрунт потрапить зерно, воно або дасть рясні сходи, або взагалі ніяких плодів не буде — виросте й засохне.
Сіяч — це Господь, ґрунт — душі людей. Раз ми щонеділі збираємося в храмі, отже, і на ґрунт нашого серця колись впало зернятко Господньої проповіді. Ми його прийняли, воно пустило коріння, дало сходи і вже приносить якісь плоди. Які саме, складно сказати, як то кажуть, помремо – дізнаємося. На Страшному суді тільки буде зрозуміло, наскільки плоди, які ми приносимо Богу, угодні Йому. Але наше завдання – обробляти ґрунт свого серця.
Навіть ті, хто не має жодного відношення до сільського господарства, знають, що для того, аби земля давала врожай, її потрібно удобрювати, поливати, за нею слід доглядати. І наша душа не може залишатися в тому самому стані, в якому на неї впало зерно Христових слів.
Ми пам’ятаємо, як говорив поет: «І щоб душа не дармувала, Не витрачала марно час, Зроби все так, щоб гарувала І день, і ніч, і повсякчас…» Дійсно, душа зобов’язана Господу працювати над собою постійно. Не тільки вдень, але й уночі. Тому що бувають гріховні сновидіння, і люди, які прагнуть жити духовним життям, знають, що навіть уві сні вдається боротися з гріхом — піддатися цьому сновидінню або протистояти йому.
Постійно, щохвилини, на кожному кроці нашого життя ми робимо вибір: вчинити по-Божому або за законами світу, який «у злі лежить» (див. 1 Ін. 5, 19).
Дай Бог, звичайно, щоб перед нами не стояв якийсь страшний вибір — як у новомучеників, яких піддавали часто дуже серйозним випробуванням. Наприклад, намагаючись «розколоти» архієрея або священика, домогтися визнавальних показів, священнослужителю погрожували, що якщо не погодиться співпрацювати чи не зречеться віри, будуть репресовані його парафіяни або сім’я. Людина поставала перед болісним вибором: життя та смерть її близьких або ж співпраця з безбожною владою.
На щастя, у нас ситуації бувають простішими. Хоча вони були б простими, якби ми завжди робили вибір на користь Бога, ставали на бік Бога в будь-якій ситуації. Та часто ми більш схильні лукавити, обманювати і творити безбожні справи.
Апостол Павло писав про себе: «І вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2, 20). Він був дуже прямою, дуже щирою людиною. Якщо в нього траплялися проколи, він говорив про них. Так само, якщо було щось по благодаті Божій у ньому, він теж відверто свідчив про це. В іншому місці він писав: «А ми маємо розум Христовий» (1 Кор. 2, 16). Думаю, висловлюючись подібним чином, він явно не лукавив і завжди чинив саме так, як було угодно Господу.
Я бажаю всім нам мати розум Христовий, щоб у нас жив Христос. Щоб буквально на рівні рефлексів, на рівні підсвідомості, автоматично ми завжди вчиняли вчинки, угодні Богу.
І щоб наша душа завжди була доглянута — удобрювалася і читанням Святого Письма, і участю в Таїнствах, і молитвою, і, звичайно ж, добрими справами, без яких, як ми знаємо з Писання, спастися неможливо.
