Чому апостол Петро злякався чудесного лову риби, і як він став «ловцем людей» — слово архієпископа Обухівського Іони на Євангельське читання в Неділю 17-ту після П’ятдесятниці.
Навіщо мені йти на завідомо безнадійну справу
Знаєте, а того апостола Петра, якого ми так шануємо — ревного, гарячого, запального — могло б і не бути, якби він не вчинив так, як це описується в сьогоднішньому Євангельському читанні (див. Лк. 5, 1-11).
До покликання на апостольське служіння він був простим рибалкою. Галілейське озеро — або, як його ще називають, Галілейське море, тому що воно дуже велике — багате на рибу, й мешканці, що проживають на його берегах, досі займаються рибним промислом.
Уявіть ситуацію. Христос приходить на берег, де рибалки миють сітки після нічного лову, бо туди потрапляють і корчі, і водорості, та просить: «Можна я сяду в один із човнів і буду з цього човна говорити з людьми?» (див. Лк. 5, 3). Очевидно, серед Його слухачів були й такі, хто хотів із Ним особисто поспілкуватися, доторкнутися до Нього. Щоб уникнути зайвої тисняви, човен, в якому був Христос, відійшов недалеко від берега.
Після цього Господь звертається до майбутнього первоверховного апостола з такими словами: «Відпливи на глибину й закинь свої сіті для лову» (див. Лк. 5, 4). Це ключовий момент.
Риболовля сітками зазвичай відбувається вночі, тому що вдень риба бачить сітку і не йде в неї. Можна хіба що випадково зловити якусь дрібну рибку. Апостол Петро зі своїми друзями всю ніч працював, і вони нічого не зловили. Як досвідчений рибалка, який, очевидно, виріс серед таких, як він, і рибалив з дитинства, Петро знає, що веління Христа абсолютно безглузде. «Якщо я всю ніч працював, навіщо мені йти вдень на завідомо безнадійну справу, знову бруднити сітки, знову їх закидати, знову їх мити?» Ловити великими сітками — це справа дуже трудомістка.
Однак Петро говорить найважливіші слова: «Наставник, хоча ми всю ніч працювали й нічого не зловили, за Твоїм словом я зроблю це» (див. Лк. 5, 5). Він уже має таку міцну віру в Христа як Месію та Спасителя, що кличе товаришів, і вони закидають сіті. Риби виявилося так багато, що довелося кликати на допомогу, щоб витягти її на берег. Уловом наповнили два човни, причому під цією вагою ті почали тонути.
Нам, містянам, це важко зрозуміти
Нам, містянам, це диво складно зрозуміти. Ми, в кращому випадку, ловимо на вудку. Навряд чи серед нас є професійні рибалки, які знають, що таке ловити сіткою. Апостол же це прекрасно знав і в жаху, припавши до колін Христа, сказав: «Вийди від мене, Господи, бо я людина грішна» (див. Лк. 5, 8).
Він учинив так, як належало вчинити. Власне, тому і став первоверховним апостолом — тому що проявив у цьому випадку крайню смиренність.
Він побачив, що це чудо Боже. Воно ніяк не пов’язане з його рибальським умінням, з його досвідом, талантами, здібностями. Це явний дар Бога. І, як людина, що має про себе спокійне, тверезе уявлення, усвідомлює свою гріховність, сказав як є: «Господи, не можу поруч із Тобою перебувати, бо як я, грішник, можу перебувати зі Святинею?»
Бачачи його віру і те, що він вчинив ідеально, Христос сказав Симону: «Не бійся, відтепер ти ловитимеш людей» (див. Лк. 5, 10). З цього моменту Симон ступив на шлях проповіді й дійсно почав ловити людей для Царства Небесного. І робив це з такою саме смиренністю та вірою в Господа, з якою закидав сіті.
Це інструкція для кожного з нас
Апостол Петро приніс Богу настільки ж рясний улов, як описано в сьогоднішньому Євангелії. Однак це Євангельське читання — інструкція й для кожного з нас особисто, тому що дуже важливо вірити та повністю довіряти нашому Господу. Не просто вірити — бо демони також вірують і тремтять, а саме довіряти. Вірити дієво й знати, що Господь керує нашим життям, і тільки з Божою допомогою ми можемо зробити щось добре.
І обов’язково, відчуваючи необхідність у цій Божій допомозі, ми повинні прикликати її у всіх наших справах. Якщо щось не виходить, тим більше зі смиренням треба просити: «Господи, я людина грішна, але я вірю в Тебе, довіряю Тобі. Допоможи мені, допоможи моєму невір’ю». Часто, якщо добра чи потрібна справа у нас не виходить, це буває наслідком саме нашої зневіри, таким стимулом від Господа звернутися до Нього не з байдужою і спокійною, а з гарячою молитвою.
Як казав один мудрий чоловік, потрібно працювати так, ніби все залежить від нас, але молитися так, ніби все залежить від Бога. Потрібно молитися і всім серцем вірити, що всі плоди нашої молитви — це дар Божий. Причому ці плоди можуть бути й негативними, з нашої точки зору, тому що Господь краще бачить, що нам корисно, і що нам не зашкодить. Кожен по собі знає, що ми далеко не досконалі й часто молимося про речі, які в духовному відношенні нам некорисні. Звісно, Господь зволікає з виконанням такої молитви або виконує, але так, як буде нам на користь.
Дорогі мої, будемо вірити й чинити як Симон, майбутній апостол Петро, який довіряв Богу і мав про себе вкрай смиренне розуміння, бачив свою неміч, свою слабкість і бажав, щоб Господь заповнив те, чого йому бракує. Амінь.
