Другий тиждень після П’ятдесятниці та наші високі цілі на Петрів піст.
Хрещення Русі та його благодатні плоди
Євангельське читання другої неділі після П’ятдесятниці розпочиналося з покликання апостолів. Подібно до того, як Христос покликав і обрав апостолів, а вони пішли за Ним, так і наші предки почули голос святого князя Володимира й пішли за ним хреститися. І це хрещення принесло дивовижні та благодатні плоди.
Минулої неділі ми святкували пам’ять усіх святих, оскільки всі святі — це плоди благодаті Святого Духа, Який зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, і апостоли понесли благовістя Христове по всьому світу. Ми згадували тих, хто просіяв перед Господом — і відомих, і невідомих нам людей, які відчули поклик благодаті Святого Духа, змінили своє життя й почали жити по-Божому. Пам’ять їхня відзначається через тиждень після свята Трійці.
Через два тижні після свята Трійці вшановують пам’ять святих, які прославилися в тій чи іншій конкретній місцевості. Наприклад, сьогодні також вшановують преподобних, що на Святій Горі Афон подвизалися. З тієї ж причини у другу неділю після П’ятдесятниці прославляють усіх святих, які в землях Русі просіяли.
Почнемо з князя Володимира
Дивовижно, як змінилася Русь після хрещення. Якщо з часів до Хрещення про матеріальну та духовну культуру збереглися лише уривчасті відомості та окремі імена, то після прийняття Руссю християнства імена стали вельми дивовижними та гучними.
Почнемо з князя Володимира, який, будучи запеклим язичником, усім серцем прийняв істину Христову, почув євангельські слова і справді докорінно змінив своє життя. Ми знаємо, яким він був до того — жорстоким, мстивим, перелюбним. Але потім дивовижно змінився. Навіть намагався скасувати смертну кару в своєму князівстві з міркувань милосердя. І лише за наполяганням, як не дивно, архієреїв відступив від цього рішення, бо розплодилися злочинці й страждали невинні люди.
Так само дивовижним є феномен Києво-Печерської лаври, що виникла буквально через 60–70 років після хрещення Русі. Абсолютно мізерний з історичного погляду термін, щоб з’явилися люди, які захотіли заради Христа зректися світу. Преподобний Антоній Печерський приніс сюди, до святого града Києва, чернече вчення зі Святої Гори Афон, що породило величезну кількість послідовників, подвигами яких захоплюємося не тільки ми, їхні земляки, а й весь православний світ.
Це явне диво, як і дивом є нетління мощей преподобних. У жодному куточку світу немає стільки нетлінних святих мощей, зібраних в одному місці.
А перші святі Русі — князі Борис і Гліб, сини князя Володимира: буквально декілька десятиліть тому на цих землях панував закон «кров за кров, зуб за зуб», і тут раптом з’являються двоє абсолютно доброзичливих християнських юнаків. Без нарікань, з надією на Господа вони прийняли мученицьку смерть, і це теж феномен.
У кожного з нас у роду неодмінно є святий
Навала хана Батия, звичайно, підкосила благочестиве й мирне християнське життя, але все одно благочестя на наших землях не зникало. Проповідники з Лаври та інших монастирів пішли на північ, на схід і просвічували нові племена світлом християнської віри. Плоди цього просвітництва нам відомі. Це й преподобний Сергій Радонезький, і Соловецькі святі, і багато-багато праведних преподобних святителів, які нині предстоять перед Господом і моляться за нас, своїх родичів.
Так чи інакше, я думаю, у кожного з нас у роду обов’язково є святий. Я спілкувався з багатьма людьми, і часто вони казали: «У мене прадід був священиком». Або «У мене такий-то родич був священиком». Тим більше серед наших рідних є новомученики, які постраждали в роки безбожних більшовицьких гонінь. Це все — святі нашої землі, які предстоять у молитві за нас, за наших рідних. І найважливіше — подають нам приклад.
Ми теж покликані стати святими. Блаженний Августин казав: «Якщо одні люди стали святими, чому я не можу?» Ми покликані саме до святості, до досконалості, до нескінченної досконалості.
Ми не повинні дивитися на святих як на щось музейне й далеке. Якщо будемо вивчати їхні життєписи, обов’язково побачимо, у чому можемо уподібнитися тому чи іншому святому. Але, звичайно, найголовніше, у чому ми можемо їм уподібнитися, — це в любові до Бога та ближнього.
Планка у нас найвища
Апостол Павло казав: «Будьте послідовниками мені, як я Христу» (1 Кор. 11, 1). Ці слова усім відомі. Гадаю, ті, хто займається спортом, знають, що аби досягти результату, треба орієнтуватися не на товариша по команді і навіть не на тренера, а на чемпіонів, тих, хто показав найвищі результати. Тоді, можливо, ми хоч і не станемо чемпіонами, але досягнемо певного рівня у своїй спортивній кар’єрі.
Так само й у духовному житті у нас найвища планка, яку ми самі собі маємо поставити — уподібнитися Христу. До цього закликає нас Сам Христос. Можливо, ми не станемо такими, як апостол Павло, але можемо стати подібними до когось із інших святих.
І не тільки під час недільної служби, але й щосекунди, щодня та щогодини потрібно пам’ятати, що ми — християни. Розмірковуючи, як вчинити в тій чи іншій ситуації, завжди слід думати про те, як вчинив би Христос, як вчинили б апостоли, як вчинив би святий, ім’я якого ми носимо. І керуючись цим, робити свій вибір.
Нехай Господь допоможе нам у цьому. Амінь.
