Цієї неділі читатиметься уривок з Євангелія про дві головні заповіді: любов до Бога і до ближнього. Про те, як діє невідворотний духовний закон — слово намісника Київського Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископа Обухівського Іони (Черепанова) (+ВІДЕО).
***
Щоб у вічному житті в повноті перебувати з Господом
У цьому євангельському читанні ми чуємо те, що добре і давно знаємо — нагадування Христа про дві головні заповіді, які є основоположними ще з часів Старого Завіту й актуальні до нашого часу. Це найбільша заповідь — про любов до Бога — і подібна до неї — про любов до ближнього.
Знаєте, аби любити ближнього, не обов’язково любити Бога. Ми знаємо і серед своїх знайомих, і з історії велику кількість людей абсолютно самовідданих, які виявляли любов і до всього людства, і до тих, хто жив поруч із ними. Таких, хто готовий навіть життя віддати заради блага інших, досить багато серед атеїстів, іновірців та язичників.
Однак, на мій погляд, та любов, яку вони мають, є проявом саме Божественної любові до кожної людини. Господь наділив нас дуже чутливим і дуже важливим моральним орієнтиром – совістю. Якщо ми дослухаємося голосу Божого, який звучить у нас через совість, то дійсно від усього серця, від усієї душі й часто навіть до смерті здатні любити ближніх.
Апостол Павло писав про язичників, які мали чесноти, проте не мали істинної віри, що Господь і для них приготував обителі. Тому ті, хто виконує закон про любов до ближнього, хоч і не мали можливості пізнати Бога, або щось їх від любові до Бога відвернуло, будуть судитися за законом совісті (див. Рим. 2, 14-16). І ми віримо, що Господь не залишить їх Своєю благодаттю і Своєю невичерпною милістю.
Однак щоб у вічному житті в повноті перебувати разом із Господом і не втратити те, що приготував Він усім, хто любить Його, потрібно виконувати обидві ці найважливіші заповіді: любити Бога й любити ближнього.
«Спостерігай кожен за собою»
Якщо запитати будь-кого, чи любить він людство в цілому й оточуючих зокрема, теоретично всі дадуть ствердну відповідь. Проте все ж таки важливо проявляти любов справами, а не декларувати словами. А з цим, звісно, складніше.
Апостол Павло у своєму посланні написав чудові слова: «Одне одного тягарі носіть, і так виконаєте закон Христовий» (Гал. 6, 2). Це дуже важливе формулювання. Він не сказав: «Постіться, і так виконаєте закон Христовий». Не сказав: «Моліться, і так виконаєте закон». Його слова: «Одне одного тягарі носіть». А перед цим він вимовляє абсолютно чудові слова: «Якщо ж хтось впаде в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідності, спостерігаючи кожен за собою, щоб не бути спокушеним» (Гал. 6, 1).
«Спостерігай кожен за собою» — тобто стеж за собою, щоб із тобою не сталося того ж, за що ти засуджуєш ближнього, відчуваєш до нього неприязнь, дратуєшся або в чомусь його не розумієш. І завершується ця порада словами: «Так виконаєте закон Христовий».
Дійсно, любити Бога й не любити ближнього неможливо. Це працює тільки в поєднанні. Тому завжди будемо уважні до себе — наскільки ми з любов’ю ставимося до тих ближніх, яких Господь поставив поруч із нами, з ким ми часто спілкуємося, разом живемо. Наскільки ми їх любимо, терпимо, поблажливі до їхніх немощів або недоліків, допомагаємо їм, підтримуємо. Наскільки ми любимо тих, хто, можливо, далеко від нас, але викликає в нас неприязнь. Адже навіть якщо ми бачимо, що людина дійсно грішить, це повинно викликати миттєво, буквально на рівні рефлексу, молитву за цю людину: «Господи, помилуй його! Спаси мене і брата мого!»
Саме про таку молитву розповідається в Патерику. В одному з древніх єгипетських монастирів жив чернець, який мав схильність до засудження всіх — і далеких, і близьких. Для напоумлення йому було від Господа таке видіння.
Він побачив душу брата, якого він часто засуджував, і який справді був немічним, слабким і грішним. Ангели тримали цю душу над вогняною безоднею, а ченцю було сказано: «Ти все життя засуджував цього брата, вимови і зараз про нього останній твій суд. Виріши, куди його послати». І нещасний із жахом вигукнув: «Господи, прости мене. Врятуй мене і брата мого!»
Тільки так потрібно ставитися до помилок і немощей наших ближніх — молити Господа, щоб Він їх помилував. І Господь Своєю благодаттю обов’язково насамперед змінить нас, зробить нас кращими, і ближнім допоможе відійти від того гріха, за який ми його засуджуємо — або через заклик совісті, або через якісь ситуації та події. Але обов’язково всі свої образи, нерозуміння, осуд християнин повинен конвертувати тільки в молитву за людину з любов’ю та смиренням. Це важко, але Господь сказав, що якщо ми робимо добро тим, хто благоволить до нас, то так само чинять і язичники. Наша справа — молитися й благословляти тих, хто нам неприємний і проти кого ми відчуваємо немирність.
Дорогі мої, будемо пам’ятати про цю заповідь — щоб жити в повноті любові до Бога і до ближнього. Амінь.
***
Дивіться також відео цієї проповіді:
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
