Архієпископ Обухівський Іона — про те, чому четверта неділя Великого посту присвячена преподобному Іоанну Лествичнику, автору одного з найважливіших духовних творів — «Лествиці» (+ВІДЕО).
Часто наша віра занепадає
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про зцілення німого юнака. Він отримав зцілення завдяки вірі тих людей, які привели його до Христа — а саме завдяки вірі його батька. Слова, промовлені батьком, близькі, напевно, кожному з нас і підтримують нас у духовному житті: «Вірую, Господи, допоможи моєму невір’ю» (Мк. 9, 24).
Дійсно, часто наша віра занепадає, ми не можемо знайти в собі сили повністю довіряти Господу. Проте ці слова втішають нас. Ми бачимо, що ми такі не єдині, що навіть за часів Христа люди, які бачили Його чудеса, знаючи про ці чудеса, все одно відчували сумніви.
Будемо вірити. У те, що Христос — істинний Бог. Що ми створені для вічності й живемо для того, щоб успадкувати вічне життя з нашим Господом.
У нас один і той самий ворог
Та, як сказав апостол, «віра без діл мертва» (Як. 2, 17). Завжди вона має якось проявлятися. Найпершим проявом нашої віри є виконання двох основних заповідей — про любов до Бога і до ближнього.
Проте, все наше життя — це прагнення до досконалості. Недарма книга преподобного Іоанна Лествичника, пам’ять якого святкується цієї неділі, так і називається — «Лествиця», тобто «Сходи, що ведуть на небо».
Ця книга дивовижна. Написана ченцем і для ченців. Однак, як казав Іоанн Златоуст, миряни відрізняються від ченців лише наявністю дружин, а в іншому у нас один Бог, одні й ті самі заповіді та один ворог — диявол, з яким і ченці, й миряни борються протягом усього свого життя. Тому ця книга актуальна як для ченців, так і для мирян.
Будь-яка людина, якщо хоче жити у Христі, потребує настанов того, хто вже пройшов цей шлях і з огляду на свій досвід може підказати та допомогти. Тому тим, хто ще не читав «Лествицю», дуже рекомендую цю книгу.
Стій мужньо
Наведу лише декілька цитат із «Лествиці». Думаю, кожен знайде для себе в них щось важливе.
Лествичник пише: «Не лякайся, якщо й щодня падаєш, і не відступай від Божого шляху, але стій мужньо; і без сумніву Ангел, який береже тебе, вшанує твоє терпіння. Коли виразка ще нова й гаряча, тоді вона легко загоюється; але застарілі, залишені без нагляду й запущені рани загоюються важко; бо для свого лікування вимагають уже багато праці, розрізування та припікання. Багато ран від занедбання стають невиліковними; але у Бога все можливо» (Мф. 19, 26).
Ці слова близькі кожному з нас. Ми теж часом жахаємося, що знову й знову на сповіді повторюємо одні й ті ж самі гріхи, припускаємося одних і тих самих помилок. Але Лествичник закликає не боятися, стояти мужньо і щоразу знову виступати на боротьбу з цими гріхами. Як він пише, тоді ангел, який нас охороняє, вшанує наше терпіння.
Також він нагадує про часту Сповідь, бо виразка гріха швидко загоюється лише тоді, коли ми одразу звертаємося до духовного лікаря, щоб призначити правильне лікування. А коли вона вже починає гноїтися, вилікувати її буває досить складно.
Припини, брате
Лествичник пише: «Хто плаче про себе, той не бачить, чи плаче інший, і чи впав він; і не буде судити інших».
На жаль, ми часто помічаємо, як грішать інші, забуваючи, що насамперед потрібно каятися й оплакувати свої гріхи. Якщо бачимо власні гріхи, як правило, нам уже не до того, чи впав інший, чи грішить він. Ми оплакуємо свої гріхи й не поспішаємо засуджувати інших.
Ще одна цитата: «Ніколи не соромся того, хто перед тобою злісно говорить про ближнього; але краще скажи йому: “Перестань, брате, я щодня впадаю в найлютіші гріхи, і як можу його засуджувати?” Ти зробиш таким чином дві добрі справи, і одним пластиром зцілиш і себе, і ближнього. Це один із найкоротших шляхів до отримання прощення гріхів, тобто щоб нікого не засуджувати. Бо сказано: не судіть, і не судитимуть вас» (Лк. 6, 37)».
Тут, я думаю, все зрозуміло. Якщо ми стаємо свідками осуду, для нашої користі, а також для користі ближнього, потрібно всіляко від цього ухилитися. Якщо ж той, хто зараз засуджує, почує нас і прислухається, тоді варто сказати йому слова: «Я також впадаю в найлютіші гріхи і як можу засуджувати ту людину, про яку ти говориш».
Й інакше не буває
Наступні слова є буквально духовною аксіомою. Думаю, з цим у своєму житті стикалися всі: «Послухайте мене, послухайте, злі судді чужих вчинків… за які гріхи засудимо ближнього, тілесні чи душевні, у ті впадемо самі; й інакше не буває».
Часто ми впадаємо саме в ті гріхи, за які засудили іншу людину. Милосердний Господь бажає, щоб ми позбулися страшного гріха осуду, тому дозволяє нам впасти, щоб ми бачили, що ми такі самі немічні та слабкі, й побоювалися в подальшому лихословити й засуджувати будь-кого.
Ось що Лествичник говорить про марнославство: «Усім без розрізнення світить сонце: а марнославство радіє всім чеснотам. Наприклад: я марнославлюся, коли пощуся; але коли припиняю піст, щоб приховати від людей своє утримання, знову марнославлюся, вважаючи себе мудрим. Перемагаюся марнославством, одягнувшись у гарний одяг; але й одягаючись у поганий, також марнославлюся. Почну говорити, перемагаюся марнославством; замовкну, і знову ним же переможений. Як не кинь цей триріг, все один ріг стане вгору».
«Марнославна людина є ідолопоклонником, хоча й називається віруючим. Вона думає, що шанує Бога; але насправді догоджає не Богу, а людям».
«Пост марнославної людини залишається без нагороди, і молитва її безплідна, бо вона й те, й інше робить для людської похвали».
«Марнославний подвижник сам собі завдає подвійної шкоди: перша — що виснажує тіло, а друга — що не отримує за це нагороди».
Тканина твоєї молитви
Про смиренність: «Смиренність є божественний покров, який не дає нам бачити наші виправлення».
Дійсно, той, хто прагне до смирення, тобто до тверезого уявлення про себе, має над собою божественний покров, який не дає йому бачити своє зростання. Під цим покровом смиренності людина ніколи не заспокоїться й не зупиниться на досягнутому. Навпаки, завжди прагнутиме жити з Богом, виконувати Його заповіді та досягати досконалості, не думаючи при цьому, що чогось досяг.
«Коли йдеш постати перед Господом, нехай вся риза душі твоєї буде виткана з ниток, а точніше сказати, із запоруки незлопам’ятності. Якщо ж ні, то не отримаєш від молитви жодної користі. Нехай вся тканина твоєї молитви буде небагатослівною; бо митар і блудний син одним словом умилостивили Бога».
«Якщо хтось просить тебе помолитися за нього, то хоча б ти й не здобув ще дару молитви, ніколи не відмовляйся, бо часто віра того, хто просить, рятує й того, хто молиться за нього зі смиренним серцем».
Ми чудово розуміємо й усвідомлюємо, які з нас молитвеники, але тим не менше, якщо просять помолитися, ми повинні це робити. Як пише Лествичник, у такому випадку віра того, хто просить, виправить і нас, і коли-небудь, у відповідний час, зробить нас справжніми молитовниками.
***
Лише декілька цитат із преподобного Іоанна Лествичника, і стає зрозуміло, наскільки важливо кожній людині ознайомитися з цією книгою, щоб уберегтися від гріхопадінь, знати, як чинити, якщо впадеш у якийсь гріх, і, головне, — як жити, щоб догоджати Богу.
***
Відео цієї проповіді дивіться та слухайте на YouTube-каналі Іонинського монастиря:
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).
