Думки в середині Великого посту, коли виносять для поклоніння Хрест Господній — архієпископ Обухівський Іона (Черепанов).
Звідки пішла ця традиція
Сьогодні рівно середина Великого посту. Як ми знаємо, він триває сорок днів, а потім до нього додається ще сім днів Страсної седмиці, яка є вже окремим богослужбовим періодом і готує нас до світлого свята Великодня. Посередині посту Церква втішає нас і зміцнює, виносячи для поклоніння Хрест Господній.
Ця традиція з’явилася в Константинополі, коли Великим постом люди готувалися до прийняття Святого Хрещення, проходили оглашення, тобто навчалися істинної віри, з ними проводили катехізичні бесіди, і, починаючи з середини посту, за них починали особливо молитися в храмах.
Для поклоніння і їм, і всім християнам до Софії Константинопольської зносили більшу частину істинного Хреста Господнього.
Зараз у кожному храмі ми можемо вклонитися в ці дні Чесному Древу Хреста. І це хороший привід подумати про те, ким ми є.
Нині ж будеш зі Мною в раю
Ми пам’ятаємо, що ліворуч і праворуч від розіп’ятого Христа висіли два розбійники. Вони обидва були засуджені за реальні кримінальні злочини. Однак один був благоразумним — в останні миті свого життя покаявся, прикликав Господа, сказавши: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє», і почув від Христа втішні слова: «Нині ж будеш зі Мною в раю».
Другий розбійник перебував у точно таких самих умовах, але хулив Бога і з цією хулою закінчив свої нещасні дні.
Власне, все людство — це розбійники. Ми всі несемо на собі печать первородного гріха. Знову і знову впадаємо в різні спокуси, випробування. Нам дошкуляють найрізноманітніші неприємності — це й наші хвороби, і хвороби рідних, і війна, і голод, і нестача коштів, і різні життєві скорботи та печалі. Усі ми терпимо ті чи інші негаразди, але по-різному ставимося до цих страждань.
Гіркі ліки, які лікують нашу душу
Ті, хто перебуває або, принаймні, хоче перебувати праворуч від Христа, страждання сприймають із вдячністю, зі сподіванням на Бога, замислюючись, для чого вони нам попущені.
Ми знаємо відомі слова одного автора про те, що Господь говорить із людьми шепотом любові. Якщо вони не чують, тоді починає говорити голосом совісті. Якщо ж і до цього голосу не прислухаються, то звертається до них уже через рупор страждань.
Якщо в нас у житті трапляються скорботи, це привід замислитися, що з нами не так, що ми зробили не так, у чому нам потрібно виправитися. І за ці скорботи обов’язково треба дякувати Богові, як за гіркі ліки, які лікують нашу душу, навертають нас до Нього. Щоправда, є й другий, легший шлях — злитися, дратуватися, перекладати провину на інших. Тобто чинити так, як поводився розбійник нерозумний.
Власне, слова, які ми чуємо в Євангелії про те, що нам потрібно взяти свій хрест, — саме про це. Несення хреста — це несення скорбот із вдячністю та сподіванням на Господа. Так ніс свій хрест наш преподобний Іона, засновник нашої обителі.
Нести свій хрест як преподобний Іона
У ці дні в нашому монастирі святкується пам’ять другого явлення Божої Матері преподобному Іоні. Перше явлення було навесні 1861 року, і через рік, 1862 року, Матір Божа знову з’явилася тут, на цій горі, у вогняному стовпі, в оточенні багатьох святих. Вона окропила святою водою місце, де повинна була знаходитися майбутня обитель, сказала, що це місце здавна обрано Її Сином, Господом Іісусом Христом, і звеліла преподобному будувати тут монастир.
Старець, якому на той час було вже понад 60 років, звісно, засумнівався. Почав відмовлятися, посилатися на свою слабкість, немічність, вважаючи, що для такої великої справи потрібен чоловік особливий, розсудливий, мудрий, сильний. Але Матір Божа втішила його дивовижними словами:
«Ти будеш кочергою, заступом у руках Божих» — тобто будеш знаряддям у руках Божих для цієї великої справи.
І преподобний Іона почув ці слова, склав їх у своєму серці й на порожньому місці збудував новий монастир. А що це явлення Божої Матері було істинним, бачимо з того, що обитель швидко збудувалася, тут зібралося безліч братії, які жили дуже суворим уставом.
У чому ще ми не відповідаємо високому званню християнина
До революції 1917 року братії в нашому монастирі було трохи менше, ніж у Києво-Печерській лаврі, тобто декілька сотень людей. І в післяреволюційні роки, коли почалися гоніння на Церкву, багато хто з ченців Іонинського монастиря очолив громади тих людей, які не змирилися з державним безбожництвом і таємно молилися, продовжували жити християнським життям.
Тобто ми бачимо, що преподобний Іона, взявши на себе зі смиренням, зі сподіванням на Господа, свій хрест — хрест побудови нової обителі, скорбот, тягарів, пов’язаних із цим, хрест свого здоров’я, свого похилого віку — поніс його з вдячністю і доніс його до раю.
Будемо й ми наслідувати нашого преподобного у сподіванні на Господа, знаючи, що всі випробування, які трапляються на нашому шляху, слугують для нашого очищення, для того, щоб ми замислилися, в чому ще не відповідаємо високому званню християнина, і постаралися, доклали всіх зусиль для того, щоб стати кращими. І тоді, сподіваюся, будемо й ми недалеко від нашого преподобного Іони. Амінь.
***
Дивіться також відео цієї проповіді:
***
Інші проповіді намісника та братії Іонинського монастиря завжди доступні за посиланням у спеціальному розділі нашого сайту.
Також дивіться їх одразу на каналі Іонинського монастиря на YouTube (переходьте за посиланням і обов’язково підписуйтеся).https://iona.kiev.ua/pryjmayutsya-zaupokijni-zapysky-na-velykyj-pist/
